Розвиток мовлення – це важливо!

Коли слід розвивати мовлення дитини?

Ще до народження. Бо дослідження вчених переконують, що дитина чує голос мами ще в утробі. Тому налагоджувати спілкування варто вже тоді. А щоб після народження мовлення вашої дитини розвивалося швидко і правильно, скористайтеся нашими порадами.  

Розмовляйте з малюком кожної вільної хвилини.

Пам’ятайте, що ваша мова є взірцем для дитини, тому вона має бути правильною, виразною. Не слід повторювати неправильну вимову малечі.

Спонукайте малюка до звуконаслідування, до правильного вимовляння слів, м’яко виправляйте дитину, якщо вона говорить неправильно.

Пояснюйте нові або незрозумілі слова.

Уважно ставтеся до дитячих запитань. Ваша відповідь має бути зрозумілою дитині.

Читайте дитині казки, обговорюйте їх зміст; вивчайте віршики, співайте пісні.

Ведіть щоденник дитячих перлів, спостерігайте за мовним зростанням.

У садок із задоволенням

Початок відвідування дитиною дитячого садка – нелегкий період як для малюка, так і для його батьків. Це і сльози, і тривалі вмовляння, капризи, істерики тощо. Чи можна щось змінити? Як зробити так, щоб полегшити адаптацію малюка до нових умов? Є кілька порад, які стануть у нагоді батькам.

По-перше - зберігайте спокій, будьте терплячими і готовими до можливих емоційних спалахів, готуйтесь до відвідування садочку заздалегідь:

гуляйте на дитячих майданчиках, заохочуйте малюка до взаємодії з іншими дітьми;

якщо є можливість, залишайте дитину на незначний час з рідними (бабуся, дідусь тощо);

привчайте маля до самостійності (дуже добре, якщо малюк вміє самостійно їсти, позитивно відноситься до горщика, має певні культурно-гігієнічні навички);

познайомтесь із педагогом групи, яку буде відвідувати ваша дитина;

говоріть з дитиною про дитячий садочок, але висловлюйтесь лише позитивно, ні в якому разі не лякайте, не погрожуйте садочком;

під час звикання дитини до закладу поводьте себе спокійно; 

не залишайте дитину на цілий день;

підтримуйте тісний зв'язок із вихователем, цікавтеся поведінкою та успіхами малюка;

говоріть малюку, що ви його любите і обов’язково повернетесь за ним.

Терпіння Вам, і пам’ятайте, що адаптація дитини до умов дошкільного закладу  у значній мірі залежить і від батьків.

Що таке дрібна моторика

Що це за штука така, дрібна моторика? Так називається злаго­джена й уміла робота наших пальців. Вона тому і називається дрібною, що пальці змушені виконувати складні та тонкі рухи.

Ще в II столітті до нашої ери в Китаї було відомо про вплив дій руками на розвиток головного мозку людини. Древні китайці ствер­джували, що вправи за участю рук і пальців гармонізують тіло та розум, позитивно впливають на діяльність мозку. Чим краще розвинені дрібні рухи пальців, тим гармонійніше розви­вається людина. А ще виявлений прямий зв'язок розвитку дрібних рухів руки з розвитком мовлення.

Все дуже просто: чим більше Ви будете працювати із малям руч­ками, тим швидше і краще він почне говорити, тим правильнішим буде його мовлення. Малюк народжується, і його пальчики ще майже нічого не вміють. Вони не слухаються, роблять, що хочуть. Розповідайте дитині вір­шик про «Сороку-ворону» і не тільки для загального розвитку, але й для того, щоб пальчики тренувати. Адже дуже непросто «варити кашку» або загинати неслухняні пальчики. Іноді малюк  не в змозі виконати такі вправи самостійно. Отут необхідна допомога дорослого!

Різноманітні мозаїки теж стимулюють розвиток моторики. Обираючи  мозаїку, обов'язково дотримуйтеся принципу: «Чим мо­лодшою є дитина, тим крупнішими мають бути деталі». Можна дати малюкові коробку із великими ґудзиками та попро­сити розкласти їх за кольорами. Така гра теж буде йому до смаку.

Коли дитина трохи підросте, Ви можете сміливо давати їй олівці, фарби, вугіллячка або крейди. Будь-яке малювання теж сприяє розвитку дрібних м'язів руки. Якщо Ви бачите, що дитині складно тримати в руках олівець, вона ніяково тримає ложку, ніяк не може навчитися шнурувати шнурки на черевиках, це означає, що Вам слід займатися з нею більше. Є спеціальні вправи для розвитку м'язів ру­ки — пальчикова гімнастика. Як правило, всі ці вправи супроводжу­ються легкими, веселими віршами, тому вмовити дитину позайматися такою цікавою справою, зазвичай не є проблемою.

Психологічні проблеми харчування дитини

Раціональне харчування – одна з основних умов збереження і зміцнення здоров’я людини, її довголіття, успішності. Але процес вживання їжі виконує не тільки біологічну функцію. Якщо ми вживаємо їжу разом з іншими людьми: з друзями, сім’єю, то їжа має соціальну функцію (взаємодія, допомога приготування, спілкування). Вигляд блюд, сервірування столу, атмосфера під час харчування – мають психологічний вплив, викликають певні емоції. Навіть те, які саме продукти ми вживаємо, може вплинути на наш настрій.

Доволі часто батьки враховують лише біологічну функцію харчування дитини, а потім дивуються чому дитина відмовляється від їжі, капризує, або занадто багато їсть тощо.

Наші поради допоможуть вам попередити психологічні проблем харчування дитини.

Процес харчування повинен супроводжуватися позитивними емоціями. Їжа не піде на користь, якщо дитина нервує, плаче, або їжа використовується як покарання.

Пам’ятайте, що апетит залежить від сервірування столу, естетичного оформлення страв.

Формуйте у малюка культурно-гігієнічні навички та культуру споживання їжі /уміння самостійно їсти, користуватися ложкою, серветкою, добре пережовувати їжу тощо/

Дотримуйтесь режиму харчування. Краще не підгодовувати дитину в проміжках, щоб не перебивати апетит.

Поєднуйте в їжі корисні речовини: білки, жири, вуглеводи, вітаміни, але не забувайте і враховуйте уподобання малюка.

Звертайте увагу не тільки на знижений, а й на підвищений апетит дитини, намагайтеся знайти причину такого апетиту, усунути її.

Давайте ту кількість їжі, яку дитина із задоволенням з’їсть, утримуйтесь від розмов про те, що малюк занадто мало або майже нічого не їсть.

Будьте терплячими, спокійними, в міру вимогливими.

Будьте гарним прикладом для своєї дитини.

Щоб малюк заговорив

Коли слід починати розвивати мовлення дитини? Сьогодні доведено, що це можна робити навіть з моменту зачаття.

Після народження дитини обов’язково спілкуйтеся з ним. Розмовляйте неголосно, м’яко і чітко. Не треба сюсюкати. Краще заспівайте колискову, почитайте книжку. Нехай вас не бентежить, що дитина ще не розмовляє, саме зразок вашої правильної вимови, читання книжок, промовляння потішок, віршиків і сприятиме тому, що малюк скоріше почне говорити. Причому ви можете говорити з дитиною всюди і завжди: займаючись домашніми справами, купаючи її у ванні, коли гуляєте на вулиці тощо.

Не варто заохочувати маленького карапуза до перегляду телепередач, навіть яскравий мультик не замінить живого спілкування.  

Наші прості поради допоможуть вам розвинути правильне мовлення вашого малюка:

Якнайчастіше спілкуйтеся з дитиною, щиро і правильно відповідайте на запитання малюка.

Читайте і співайте дитині і разом з нею; учіть разом вірші, пісні, загадки, примовки, скоромовки; поєднуйте слово та гру, слово і малюнок.

Не підвищуйте голосу у розмові з дитиною.

Не критикуйте неправильно вимовлене слово, краще надайте правильний зразок.

Пояснюйте дитині значення незрозумілих слів, сприяйте збагаченню словника,  учіть правильно висловлюватись. 

Ведіть сімейний словничок, записуйте перлини мовної творчості вашої дитини, спостерігайте за її мовним зростанням.

Вашій дитині вже два роки

Шановні батьки! Третій рік — переломний етап у житті дитини. У цей період відбуваються якісні зміни в її психіці та у фізичному розвитку малюка, розширюються потреби, змінюються види і форми діяльності, розвивається вольова сфера, елементи свідомості та самосвідомості, ускладнюється спілкування з оточуючими. Дітям уже недостатньо однієї доброзичливої уваги — їм потрібно, щоб дорослий брав участь у їхніх справах. У тісній практичній взаємодії, наслідуючи дорослого, діти засвоюють предметні дії, досягаючи певного розвитку навичок предметної діяльності.

Діти прагнуть самостійно досягти позитивного результату в діяльності. У разі невдачі звертаються за допомогою дорослого, саме йому демонструють і свої успіхи, які без схвалення значною мірою втрачають свою цінність. Негативне чи байдуже ставлення дорослого до результату дитячої діяльності викликає переживання образи й смутку.

На 3-му році життя вдосконалюються сенсорні можливості. Діти можуть підбирати за зразком основні геометричні фігури, предмети чотирьох основних кольорів та називати ці кольори. Хоча ще доволі часто забувають їх назви. До кінця року діти вже орієнтуються в найближчому оточенні, розрізняють напрямки «вперед», «назад», «вгору», «вниз».

Розвивається допитливість, з’являються запитання: «Що це?», «Коли?» і т.д. Саме в цей період, потрібне серйозне ставлення дорослих до дитячих запитань, жодне з яких не повинно залишитись без уваги, правильної відповіді доступній дитини.

Увага дітей ще дуже нестійка, вони легко переключаються на новий, яскравий об’єкт. Це дає змогу дорослим відвертати увагу дітей від небажаних дій чи об’єктів. Важливо враховувати, що дитині важче виконати прохання утриматися від дій, ніж прохання робити щось інше. Тому формуючи бажану поведінку дитини, батькам слід бути послідовними.

Своєрідною вершиною психічного розвитку дітей 3-го року життя є поява в них свідомого переживання себе, свого «Я», усвідомлення себе певним чином незалежними від дорослих (так звана «криза трьох років»).  Вона може супроводжуватися певними проявами — впертістю, негативізмом, протестом проти їхніх дій і саме від батьків залежить наскільки гостро буде протікати ця криза. З’являється яскраво виражене прагнення до самостійності («я сам!»). І це повинно заохочуватись дорослими.

Не слід робити за дитину те, що вона може зробити сама.

Готуємось в дитячий садок

Коли краще віддавати дитину в дитсадок? — відповідь на це вічне питання   криється, на жаль, не у віці. Сам по собі вік нічого не вирішує, а значить, підхід «відсвяткували три роки, тож час  відправлятися в дитячий садок» не вірний! Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок або умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти  певної стадії розвитку: фізичного,  розумового і соціального.

Малюк готовий, якщо…

        Останнім часом йому стало нудно вдома. Він «мається», не може знайти собі заняття. Це може означати, що дитині прийшла пора йти до дитсадка

        На прогулянці малюк підходить до дітей, він вже не просто відбирає іграшку, а супроводжує конфлікт словами «Це моє».

       Малюк здатний хоча б декілька годин проводити без мами.

       Дитина вже достатньо самостійна, уміє сама їсти, миє руки, намагається одягатися, може виразити свої потреби.

Як допомогти малюку?

     Тренуйте малюка «на розставання». Час від часу залишайте його з бабусею, тіткою.

     Напередодні організуйте зустріч з дитячим садком, приходьте на прогулянки, грайтеся на майданчиках, створить позитивне сприймання дитячого садка.

     Грайте з дитиною «в дитячий садок» за допомогою улюблених іграшок. Все це звичайно не застрахує вас від ранкових сліз, але зведе вірогідність відторгнення садку до мінімуму.

     І нарешті крім готовності дитячої, слід сказати про готовність батьків.

     Перш за все пригадайте  власні враження, як гарні так і не дуже, зрозумійте, що все це в минулому, і не потрібно проецирувати свої дитячі страхи на дитину.

     Не затягуйте прощання з дитиною, не говоріть при дитині про свої страхи, побоювання, або негативні враження.

     Прислуховуйтесь до рекомендацій педагогів.

     Режим дня вдома пристосуйте до режиму в дошкільному закладі.

     Налагодьте дієвий зв’язок з  вихователями.

Вчимо дитину розрізняти кольори, розвиваємо дрібну моторику

Діти не відразу запам’ятовують назву кольорів. Це процес тривалий. Спочатку слід обмежитися одним кольором (наприклад червоним). Поставте на однаковій відстані від дитини два кубика, які відрізняються лише за кольором (червоний і жовтий). Покажіть на червоний кубик і скажіть: «Це червоний кубик. Покажи, де червоний? Візьми червоний. Який це кубик? Червоний». Обов’язково похваліть дитину.  

Вдома, на вулиці, будь-де звертайте увагу малюка на предмети червоного кольору: «Це червона машина поїхала», «Одягнемо червоні штанці», «Лови червоний м’яч» тощо.

            Щоб закріпити отриманий навик, необхідне багаторазове повторення з використанням різноманітних предметів, іграшок. До засвоєння наступного кольору краще переходити тоді, коли малюк буде майже без помилок знаходити об’єкти вказаного кольору серед інших.

вправи з РОЗВИТКУ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ

Швидкому засвоєнню кольорів та розвитку дрібної моторики сприяє будь-яка предметна діяльність, що вимагає зосередження і точних дій вашого малюка, а саме:

Ігри з водою. Коли дитина купається, запропонуйте їй кілька ємкостей різних розмірів. Процес переливання неодмінно захоплять малюка.

Ігри з крупами. Висипте маленьку склянку гречаної крупи та трішки кукурудзи на стіл і запропонуйте дитині вибрати для іграшкового курчатка його улюблене зернятко (уточніть його колір). На закінчення попросіть малюка загрузити всю крупу на його самоскид (запропонуйте, щоб дитина збирала крупу не в жменю, а великим і вказівним пальцем.)

Ігри з мозаїкою. Для діток, які ще не вміють викладати візерунки, можна запропонувати гру простіше. Знайдіть одноразові стаканчики чотирьох кольорів, відповідно до кольорів мозаїки, і попросіть дитину розкласти мозаїку: червону – в червоний стаканчик, синю – в синій.

Народні ігри з пальчиками такі як «Сорока-сорока» та інші.

Окремо перерахуємо віршики-потішки, які ви можете використовувати для розвитку дрібної моторики дитини.

Цей пальчик – дідусь.

Цей пальчик – бабуся?

Цей пальчик – наш тато,

Цей пальчик – мама.

Цей пальчик – хлопчик наш,

А звати його – Тарас. Перебираємо пальчики і називаємо кожен з них.

Кую, кую чобіток,

Подай мені молоток,

А не даси молоток -

Не підкую чобіток.

Молоток золотий,

Чобіток – дорогий.

Стук! Стук! Стук!

Ритмічно легенько постукуємо своїм кулаком по п’яточке дитини і промовляємо віршик. Наприкінці коротко лоскочучи дитині п'яту

Найголовніше, щоб ці ігри подобались вашій дитині. Отримуйте задоволення від  спільної діяльності! 

Криза 3-х років, зберігаємо спокій

Криза трирічного віку - період становлення особистості дитини. Це нелегкий час для батьків, бо дитина може стати примхливою, гостро конфліктувати з близькими. Від того, як батьки поведуть себе, буде залежати, яким виросте малюк: пасивним чи активним, наполегливим і незалежним або боязким і невпевненим. Прояви кризи можуть початися вже з 2,5 років, а закінчитися в 3,5 – 4 роки. В окремих дітей вона є яскраво вираженою, в інших починається і завершується непомітно. Найважливішим її новоутворенням є виникнення нового відчуття «Я» дитини.

За перші три роки життя малюк освоюється у навколишньому, звикає до нього. Але  настає момент, коли дитина ніби узагальнює весь досвід свого раннього дитинства, і на основі реальних досягнень у неї складається власне ставлення до себе. Правда, усвідомлення «Я» ще відрізняється від нашого бо орієнтоване не всередину себе, а зовні: оцінка свого досягнення, зіставлення з оцінкою оточуючих. Усвідомлювати своє «Я» малюк починає під впливом зростаючої самостійності. Саме тому це тісно пов’язане з поняттям «Я сам». Кожен з батьків, напевно, не раз стикався із ситуацією, коли швидше й зручніше було зробити щось за дитину: одягнути, нагодувати тощо. До якогось віку це проходило «безкарно», але з часом малюку просто життєво необхідно спробувати, зробити це самому. При цьому дитині важливо, щоб дорослі серйозно ставилися до її самостійності. І якщо малюк не відчуває, що враховують його думку і бажання, він починає протестувати. Давати дитині повну самостійність ще ніяк неможливо. Але стосунки її з батьками мають увійти до якісно нового рівня і бути засновані на повазі та терпінні батьків. В наслідок кризи трьох років, у малюка формується новий комплекс поведінки, суть якого в тому, що дитина починає прагнути досягнення результату своєї діяльності настирливо, незважаючи на складнощі та невдачі, що зустрічаються. З’являється загострене почуття власної гідності – підвищена образливість, несподівані емоційні спалахи, чутливість щодо визнання досягнень батьками, бабусями й іншими значущими і важливими в житті малюка людьми, бажання продемонструвати свої успіхи дорослому, без схвалення якого ці успіхи значною мірою втрачають свою цінність.

Симптоми кризи 3-річного віку

Упертість.

Негативізм.

Норовистість.

Свавілля.

Знецінення.

У період кризи поведінка малюка непередбачувана, імпульсивна і проявляється в основному негативно. Дитина всіляко намагається керувати батьками, відстояти свою точку зору, вона хоче, щоб її бажання виконували. З дитиною досить часто трапляються істерики і різкі зміни настрою.

Що робити батькам у період кризи 3 років

Дозволити дитині діяти самостійно, але контролювати. Причому контролювати потрібно не стільки дії самого малюка, скільки простір навколо нього. Ваша дитина хоче пролізти під столом? Нехай, тільки підставте руку, щоб вона не вдарилася. Хоче від вас відбігти - прослідкуйте, щоб вона не зникла з очей. Хоче їсти сама ложкою - нехай, простежте тільки, щоб поруч не було ножа. Подібне ставлення до дитини дозволить їй відчувати себе впевнено.

Часто спроби дитини бути самостійною дуже нервують батьків, простіше і швидше самим одягнути, нагодувати і умити. Але якщо ви не дозволите їй робити це зараз, то в майбутньому не нарікайте, що ваша дитина ледача і несамостійна.

Роздратування дорослих цілком природно, це почуття можна зрозуміти. Адже, насправді дитина ще дуже небагато може зробити сама, вона незграбна, у неї багато чого не виходить. До того ж вона непослідовна у своїй поведінці: з одного боку, наполягає на своєму, з іншого - виявляється абсолютно безпорадною перед найпростішим завданням. Але ви повинні ставитися до цього спокійно, так як, відчувши ваше роздратування, дитина може випробувати почуття сорому від своєї недолугості і відмовитися від спроб бути самостійною. Нехай зробить так, як уміє, і не забудьте її похвалити! Абсолютно неприпустимі глузування й іронія. У такій ситуації дитина може вирішити, що краще залишатися маленькою і залежною, у всякому разі, маленьких і безпомічних не лають.

Капризи та вередування. Що робити батькам.

Батьки дітей 2-3р. часто скаржаться, що їхні милі, слухняні діти раптом перетворюються на некерованих чудовиськ. Деякі мами і тата вважають, що капризи та вередування – закономірний етап у розвитку маленької дитини, бо в такий спосіб вона пізнає світ людських взаємин, визначає межі дозволеного, і, це, зрештою, «саме мине». Дійсно, капризи, що виникають у 3-річної дитини, швидше за все, є проявом кризи 3-х років. Дитина відокремлює себе від навколишнього і виробляє своє власне до всього ставлення. Починається процес побудови власної індивідуальності. Батькам важливо в цей момент зрозуміти, що їхнє маля підросло і вимагає нового ставлення до себе.

Часто доводиться спостерігати ситуацію, коли дитина, щось вимагаючи в мами, раптом падає на землю й починає кричати. Мама розгублена, відчуває незручність. Та й з малям впоратися не може. Чому таке відбувається? Непослідовність дозволів і заборон, коли мама дозволила, а тато заборонив, або сьогодні щось можна, а завтра не можна – призводить у дитини до таких нервових зривів. «Як же так, тато мені дозволяє їсти цукерки й заходити в глибокі калюжі, а мама – ні. Сьогодні мені не можна дивитися телевізор, а вчора було можна», - думає маля.

Причини капризів та істерик можуть бути різноманітними: утома, нудьга, хвороба, розчарування, страх, ревнощі тощо. Малюк починає сердитися, коли бачить, що все відбувається не так, як йому хочеться. Розчарування – природна реакція, як тільки дитина усвідомлює, що в неї ще недостатньо сил, щоб зрушити з місця важку валізу, або не вистачає вправності, щоб дістати бажану іграшку. Через розчарування відбуваються падіння на підлогу, брикання ногами, плач і лементи. Коли дитина трішечки заспокоїться, обійміть її та підтримайте: «Прикро, коли тобі хочеться щось зробити, а не виходить. Але в тебе обов’язково вийде».

Є ще такі ситуації, коли дитина намагається маніпулювати дорослими. Це випадки, коли малюк знає, що якщо він буде вередувати довго, мама обов’язково поступиться, бо він запам’ятав, що колись так уже траплялося. Кращий засіб – не йти на поводі в дитини. Якщо це можливо, просто вийдіть з кімнати. Спроби умовити або поговорити з дитиною можуть мати зворотній ефект. Поговоріть із нею тоді, коли вона заспокоїться.

Чому виникають дитячі капризи і як їх позбутися?

       Якщо батьки не вміють говорити з нею її мовою – мовою гри;

       Якщо батьки впливають на неї такими засобами, що не відповідають її віку;

       Якщо стиль спілкування дорослого і дитини відрізняється непослідовністю;

       Як тільки дитина починає вередувати, залишайтеся поруч, дайте їй зрозуміти, що Ви її розумієте. Обійміть малюка, запевніть у своїй любові і намагайтеся відволікти від того, що так розбурхало його, однак нічим не винагороджуйте дитину.

       Якщо Вам не вдалося зробити це, дайте дитині спокій, не звертайте на неї уваги. Дайте відвести душу, але не беріть в цьому участі.

       Не намагайтеся в цей час що-небудь довести своїй дитині – це даремно. Сварка не має сенсу, биття ще більше її розбурхають.

       Будьте наполегливі. Якщо сказали «ні», залишайтеся й далі з такою ж думкою.

       Не здавайтеся, навіть якщо напад у дитини відбувається в громадському місці. найчастіше допомагає тільки одне – взяти її за руку й повести.

       Коли малюк заспокоїться, поговоріть з ним ласкаво. Розкажіть, як вас засмутило, що він так себе поводив. Висловіть упевненість, що надалі він буде поводитися краще. Запевніть, що ви його любите. Така розмова необхідна, щоб у дитини не виникло почуття провини, як це нерідко трапляється після сплесків  гніву.

Якщо дитина не говорить…

     Як сприяти мовленнєвому розвитку малюка? Коли потрібно починати розвивати мовлення дитини? Ці питання ставлять перед собою турботливі батьки.

     Ви правильно хвилюєтеся. Бо розумовий розвиток невіддільний від мовленнєвого. І починати слід із моменту зачаття. Адже наукою доведено, що малюк чує в утробі неньки її голос та всі інші звуки. Розмовляйте спокійно, наспівуйте колискові, читайте вголос.

     Що стосується мовленнєвого розвитку після народження дитини, то слід звернути увагу батьків на таке: чи привертає малюк увагу на мовлення, звернення до нього з перших місяців життя. Вже до кінця першого року дитина повинна відгукуватися на власне ім’я і розуміти основні «не можна». До 12 міс. словниковий запас повинен складати хоча б з 2 слів. В 2 роки малюк повинен обов’язково реагувати на прохання дорослого: «Дай!..», «Віднеси…» тощо. А в 2р.6міс. дитина повинна оволодіти фразами, які складаються хоча б з 2 слів.

     Особливої уваги потребує дитина, яка у 2 роки не розмовляє (мовчить), або її словник налічує не більше 10 слів. Якщо дитина почала повторювати перші звуки, склади, слова (заїкається). Якщо дитині більше 4 років, а вона не вимовляє, або неправильно вимовляє більшість звуків рідної мови.

     Проаналізуйте мовленнєвий розвиток дитини за такими показниками. Вас щось хвилює? Тоді звертайтеся до дитячого психоневролога, психолога, логопеда. Вони встановлять діагноз і  допоможуть вам навчати дитину говорити.  Терпіння, любов до власної дитини  допоможуть вам подолати усі перепони. 

Антошка, Антошка, тримай міцніше ложку

Доволі часто батьків хвилюють питання:

як навчити дитину їсти самостійно?

якщо малюк не вміє, або не хоче бути самостійним під час їжі, чи можна починати йому відвідувати дитячий садок? 

Пропонуємо вам кілька порад, що допоможуть  вирішити дану проблему.

Батькам необхідно бути терплячими і запам’ятати, що карати їжею неможна ні в якому разі. Не слід насильно годувати дитину, бо це може викликати негативні реакції. А також, не припустимо залишати дитину голодною.

Краще йти на певні хитрощі, проявити креативність. Придумайте різні способи прийому їжі.

Сьогодні ви з дитиною берете ложки і дієте разом: однією ложкою дитина їсть самостійно, а другою допомагаєте ви, причому відбувається це по-черзі, із позитивними емоціями.

Наступного разу можливо запропонувати інший спосіб: ви годуєте малюка, а він годує вас.

Запропонуйте дитині дізнатися, який малюнок у нього на дні тарілки (це можливо, якщо дитина з’їсть хоча б певну частину їжі).

Можна запропонувати сюрприз за найпорожнішу тарілку.

Тобто способів – безліч. Все залежить від того, наскільки ви налаштовані вирішити дану проблему позитивно, без крику та примусу.

В дитячий садок дитину краще віддавати, коли вона вже більш самостійна. Хоча, якщо ваш малюк ще не вміє їсти сам, то в садочку його навчать обов’язково. Бо коли усі їдять із апетитом, то і невмійки частіше беруться за ложку. Але вдома ви також повинні спонукати дитину до самостійності.

Рекомендації для батьків

Щоб поліпшити апетит дитини:

Можна увімкнути приємну тиху музику, яка подобається дітям. Це сприяє підви­щенню апетиту, задає певний ритм рухів.

Варто стежити за температурним режимом. У приміщенні, де їсть дитина, не має бути душно чи жарко, адже це різко знижує апетит.

Не слід примушувати дитину сидіти за столом в очікуванні їжі — це її швидко втомлює та негативно позначається на процесі вживання їжі.

Під час годування слід уникати негативних емоцій та неприєм­них розмов між  батьками.

Не варто сварити дитину перед та під час прийому їжі, адже атмосфера впро­довж уживання їжі має бути спокійною та приємною.

Не можна виправляти помилки дитини в грубій та різкій формі на кшталт: «Не чавкай!», «Як ти тримаєш виделку?!», «Не криши!» тощо. Це негативно відображається на апетиті дитини її ставленні до процесу харчу­вання.

Поміркуємо, чи потрібні памперси?

Для деяких батьків питання «користуватися памперсами чи ні?» просто не існує. Це й зрозуміло. Набагато зручніше надягти на свого малюка чудо-штанці та забути про прання пелюшок. Реклама з екранів телевізорів щогодини розповідає про те, як корисно використовувати памперси: малюк і розвиватися буде краще, і рости швидше. Наполегливо доводиться батькам, що памперси – це користь та необхідність.

Але багато фахівців – педіатрів, психологів говорять про те, що використання памперсів не обдумано – шкідливо впливає на дитину і аргументують це тим, що під час цілодобового або дуже тривалого їхнього застосування виникають перегрівання статевих органів. А це може стати причиною певних хвороб і навіть безпліддя у майбутньому. Крім того памперси не всім однаково підходять. Для дітей із чутливою шкірою та схильністю до дерматитів краще використовувати традиційні марлеві підгузники.

Психологи наполягають на тому, що малюк, який з перших днів життя звик до памперсів, гірше буде вміти переборювати життєві труднощі. Дітям складно контролювати свої фізіологічні потреби, тому що в цьому немає необхідності, адже штанці все одно залишаються сухими. Затримується формування навичок самостійності, самоконтролю. Такі діти переважно важко звикають до горщика.

До використання памперсів необхідно ставитися, як і до будь-якої іншої важливої справи – розумно. Не потрібно і категорично відкидати новинку прогресу, яка, що й говорити, дуже полегшує життя сучасних батьків. До очевидних переваг памперсів належить те, що їх використання звільняє час для мам. І замість прання пелюшок мама може більше поспілкуватися з малюком або відпочити.

Памперси – це порятунок для батьків під час прогулянок. Раніше найбільшою складність було гуляти з малюком дві години або далеко піти від будинку. Тільки вийдеш – вже «неприємність». А з памперсами такої проблеми немає.

Як же користуватися памперсами з користю?

(поради психолога для турботливих батьків)

Без особливої потреби не використовуйте памперс.

Якщо маля не спить, краще зняти памперс, надавши дитині побути без нього.

Привчайте малюка до горщика, навіть якщо використовуєте памперси.

Не тримайте дитину в одному памперсі понад 6 годин, змінюйте його через кожну 4 годину.

Не допускайте, щоб дитина перебувала в памперсах цілий день.

Памперси – потрібна річ лише для найменших. Умійте вчасно від них відмовлятися. 

Особливості психічного розвитку 
дітей 3-го року життя

Третій рік — переломний етап у житті дитини. У цей період відбуваються якісні зміни в її психіці, які забезпечують поступове перетворення дитини на істоту активну та діяльну.

Зростають фізичні можливості малюка, розширюються потреби, змінюються види і форми діяльності, розвивається вольова сфера, елементи свідомості та самосвідомості, ускладнюється спілкування з оточуючими. Дітям уже недостатньо однієї доброзичливої уваги — їм потрібно, щоб дорослий брав участь у їхніх діях. У тісній практичній взаємодії, наслідуючи дорослого, діти засвоюють предметні дії, досягаючи певного розвитку навичок предметної діяльності.

Характерною особливістю цього віку є так звана «криза трьох років». Її сутність полягає в психологічному відокремленні «Я» дитини від оточуючих дорослих, яке супроводжується певними специфічними проявами — впертістю, негативізмом, протестом проти їхніх дій.

Діти прагнуть самостійно досягти позитивного результату своєї діяльності. В разі невдачі звертаються за допомогою дорослого, саме йому діти демонструють й свої успіхи, які без схвалення значною мірою втрачають свою цінність. Негативне чи байдуже ставлення дорослого до результату дитячої діяльності викликає у дітей переживання образи й смутку.

На 3-му році життя вдосконалюються сенсорні можливості дитини. Діти можуть підбирати за зразком основні геометричні фігури різного матеріалу, предмети чотирьох основних кольорів та називати ці кольори.

До кінця року діти вже орієнтуються в найближчому оточенні, розрізняють напрямки «вперед», «назад», «вгору», «вниз». Проте у розрізненні значення слів «сьогодні», «завтра», «вчора» діти ще відчувають значні утруднення.

Розвивається допитливість, яка виявляється у дитячих запитаннях: «Що це?», «Коли?», «Чому?» і т.д. Саме в цей період, потрібне уважне й серйозне ставлення дорослих до дитячих запитань, жодне з яких не повинно залишитись без правильної відповіді в доступній розумінню дитини формі.

Увага дітей цього віку ще нестійка, діти легко переключаються на новий, яскравий об’єкт. Це дає змогу дорослим відвертати увагу дітей від небажаних дій чи об’єктів. Дуже важливо враховувати, що дитині важче виконати наказ утриматися від дій, ніж наказ робити щось інше. Тому формуючи потрібну поведінку у дитини, дорослі повинні бути послідовними.

Своєрідною вершиною психічного розвитку дітей 3-го року життя є поява в них свідомого переживання себе, свого «Я», усвідомлення себе певним чином незалежними від дорослих.  Це виявляється у появі яскраво вираженого прагнення до самостійності («я сам!»), що повинно заохочуватись дорослими.

Адаптація малюка до дитячого садка

Особливості протікання адаптації

                Дошкільні заклади першими відкривають перед дитиною світ соціально-суспільного життя. Дитячий садок (разом із родиною) бере на себе функції виховання, формування особистості.  

         Початок відвідування дитиною дошкільного закладу – дуже напружений період, який вимагає від неї перебудови всіх стосунків з оточуючими людьми, включення її в нову соціальну ситуацію. Процес адаптації до нових умов через низку обставин – вікових особливостей, стану здоров'я, типу нервової системи, стилю виховання в родині, розвитку навичок самообслуговування, ігрових, комунікативних навичок тощо - у різних дітей відбувається по-різному. Є діти, які легко налагоджують контакти з однолітками і дорослими, пристосовуються до нових вимог, режиму; процес адаптації у них проходить легко й безболісно. У інших зміна соціальних стосунків та умов існування викликають значні труднощі, дитина стає неспокійною, примхливою, замкнутою, тощо. Порушується емоційна рівновага, травмується психіка.

Більшість дітей дошкільного віку схильні боятися розставання з батьками: плачуть, вередують, влаштовують істерики. Іноді причиною такої поведінки є, наприклад, боязнь дитини зміни обстановки, або побоювання за те, що батьки в його відсутність будуть сваритися (в тих випадках, коли батьки схильні до цього), побоювання - раптом щось зміниться і т.д. Але в більшості випадків страх розставання пов'язана з тим, що дитина просто сумує за мамою і татом.

Однак рано чи пізно через це доведеться пройти. Дитина повинна звикати до самостійності, вчиться спілкуватися в соціумі. Даної проблеми часто вдається уникнути, якщо батьки з самого раннього віку (починаючи з 6 місяців) привчали малюка до того, що він може на певний час залишитися з іншими людьми. Батькам має сенс, якщо є така можливість, як можна раніше почати залишати своє чадо з бабусями або іншими родичами. Спочатку на годину, потім поступово збільшувати час. Нехай для дитини перебування серед інших людей, крім батьків, не буде чимось незвичайним. У віці більш старшому, можна залишити малюка в гостях у друзів (краще, щоб там були інші діти) на кілька годин. Якщо він звикне до таких розставань, то в майбутньому йому буде простіше звикати до нових умов та колективів.

Але якщо ваша дитина не має навичок взаємодії з іншими людьми та дітьми, вам доведеться запастись терпінням поки вона звикне до нових умов дошкільного закладу, до того, що поряд не буде мами, а будуть інші люди. Скористайтеся нашими рекомендаціями. Сподіваємось, що вони будуть сприяти полегшенню адаптації вашого малюка до дитячого садка.

 Рекомендації для батьків, 

які збираються вести дитину до дитячого садочка:

1.  Заздалегідь познайомтесь з вихователями та особливостями життя в групі.

2. Дайте дитині позитивну перспективу: розкажіть, що в дитячому садку багато іграшок, діток, і їй там буде добре, цікаво, весело.

3. Підпорядкуйте домашній режим режиму роботи дитячого садка,особливо додержуйтесь часу вкладання сну і періодів харчування.

4. Навчіть дитину елементарних навичок самообслуговування.

5. Повідомте вихователя про звички та вподобання вашого малюка,про особливості його здоров’я та поведінки.

6. Потурбуйтесь про нервову систему сина чи доньки. В перші дні перебування не залишайте малюка на цілий день у дитсадку.