Ніколи не приступайте до виховання в поганому настрої. Поміркуйте над такими запитаннями. Можливо, вони визначать вашу лінію поведінки стосовно дитини: де зручніше себе почуваєте: у товаристві добрих друзів чи антипатичних вам людей? Чи з великим задоволенням сприймаєте різкі, крикливі зауваження щодо вашої роботи та недоліки, чи коли про Ваші недоліки говорять спокійною, врівноваженою мовою?

Чітко уясніть, що Ви хочете від дитини, поясніть їй це, а також дізнайтеся, що думає з цього приводу Ваші син чи доня.

Надайте самостійності. Виховуйте, а не контролюйте кожен крок. Не заміняйте виховання опікою.

Не підказуйте готового рішення, а показуйте шляхи до можливого рішення. Час від часу обговорюйте з дітьми їхні правильні та хибні кроки для реалізації мети.

Не пропускайте моменту досягнення першого результату. Хваліть дитину за кожний вдалий крок.

Робіть зауваження своєчасно. Будь-яке зауваження варто робити одразу після допущеної помилки дитини.

Оцінюйте вчинок, а не особистість.

Після зауваження обов’язково торкніться дитини і дайте зрозуміти, що співчуваєте, вірите в дитину, що Ви про неї доброї думки.

Виховувати треба поетапно, враховуючи вік дитини.

Будьте вимогливими, строгими, справедливими, добрими.

ПІВГОДИНИ ДЛЯ ДИТИНИ

Мама любить свою дитину – це закономірно. Але часто не вистачає часу, щоб приділити дитині увагу. Адже в мами завжди багато справ.

Давайте візьмемо за правило – хоча б півгодини протягом дня приділяти синові чи доньці. Вони чекають цього. Знайдіть такий час, коли ви будете спілкуватися тільки зі своєю крихіткою, не відволікаючись на домашні справи та телевізор.

Уявіть ситуацію: тільки ви й ваша дитина. Це може бути 30 хвилин мрій або загадок. Можливо, ви почитаєте казку, а потім разом придумаєте щасливий кінець.

А я хочу запропонувати провести півгодини з дитиною за бесідою на тему “Моя сім’я“.

Спочатку прочитайте своїй дитині оповідання “Родове дерево”.

Одного хлопчика запитали, як звуть його бабусю, а він не знав.

А як же дідуся звати?

Не знаю.

А як ти до нього звертаєшся?

Діду, дайте меду.

Смішно, але не дуже. Більше сумно, що є такі хлопчики. Може, вони позабували, як тата й маму звати?

Ех, - каже дід Петро, - хто не має коріння, той, як перекотиполе. Куди вітер дме, туди й котиться. А гарні дітки знають свій рід: батьків, дідів, прадідів, прапрадідів. Вони мають свій альбом, фотографії своїх родичів із добрим словом про них. І складають родове дерево. Чим глибше коріння в такого дерева, тим міцніше воно стоїть на землі.

Обговоріть з дитиною це оповідання, розпитайте, що вона знає про родичів, погортайте з нею сімейний альбом. Зацікавте дитину й наступного дня спробуйте разом із нею зробити родинне дерево.

Що для цього потрібно?

Розпитайте у ваших батьків про їхніх батьків (важливо зробити це, поки не пізно).

Залучіть до цієї роботи й свого чоловіка (він теж може багато чого розповісти).

Дерево можна запропонувати дітям намалювати, а підліткам – створити дерево у вигляді таблиці на комп’ютері.

Що в цьому корисного?

Завжди корисно знати своє коріння.

Можливо, ви дізнаєтеся щось нове та цікаве для себе.

Дитина зрозуміє, що вона прийшла в цей світ як частина великого цілого.

У вас з’явиться шанс не тільки згадати своє дитинство, але й згадати яскраві епізоди минулого та використати їх у педагогічних цілях.

Складаючи родове дерево, в дитини з’явиться гордість за свій рід та повага до минулого. Ці якості дуже необхідні для формування гармонійної особистості.

Якщо хтось із родичів був учасником Великої Вітчизняної війни, то його спогади стануть у пригоді.

Як правильно “посадити” родове дерево?

Внизу (коріння) знаходяться наші далекі предки, а крона – це сьогоднішнє покоління. Вершина дерева – дитина, внизу зліва – мама, її сестри, брати. Далі внизу стрілкою від мами – бабуся та дідусь. Далі внизу від бабусі малюємо крону – це прабабуся та прадідусь, також і від дідуся продовжується крона – це прадід та прабабуся з іншого боку. Від стовбура дерева з правого боку така ж крона (по лінії батька). Жінок зображають у колі, а чоловіків – у прямокутнику.

З’єднуюча лінія між чоловіками й жінками (наприклад, між татом і мамою або бабусею й дідусем) є суцільною (безперервною) й означає шлюб, якщо вона перервана, це значить, що шлюб розірвано.

Біля кожного члена сім’ї необхідно вказати прізвище, і’мя та по батькові, в жінок вказати дівоче прізвище і прізвище по чоловікові, дату народження та дату смерті, якщо людина померла, місце проживання (країна, місто). Також необхідно зазначити професію та соціальний статус.

Часи, проведені в спілкуванні з дитиною, не минуть марно для вас, адже спілкування між рідними людьми необхідне для нас, як повітря та сонце

Ви навіть не уявляєте собі, скільки різних скарбів є у Вашій квартирі. І всі вони допомагають розвивати дрібну моторику дитячих рученят, тактильну чутливість, пам'ять, мовлення, мислення. Не обов'язково скуповувати всі іграшки в магазині. Виявіть фантазію - і прості, доступні предмети стануть відмінними тренажерами для розвитку Ваших дітей.
Сірники, ватяні палички, гудзики, жолуді, каштани... Коли дитина грається із дрібними предметами (звичайно, під наглядом дорослих!), розвивається не тільки дрібна моторика, а й просторове мислення, уява, тактильна чутливість.
Із сірників, ватяних паличок, жолудів, каштанів та гудзиків можна викладати різні малюнки, як довільно, так і за схемою. Причому, всі ці предмети можна сполучити в одному малюнку. Починати краще із простих геометричних фігур - квадрата, трикутника, ромба, сонечка, а потім поступово ускладнювати гру. Із сірників, ватяних паличок добре виходять зірки, їжачки, машинки, ялинки, будь-які фігури, в яких є багато прямих ліній. Спочатку малюнок викладає мама, адже малюка потрібно зацікавити. Потім "мистецький твір" можна робити разом.
Навіть найменшим дітлахам буде корисно перебирати гудзики - витягати з коробочки і складати назад, нанизувати гудзики на мотузочку, робити намиста і браслети. Тільки при цьому мама повинна бути на сторожі! Як би малюк не взяв іграшку до рота! Якщо дитина зовсім мала, і є велика небезпека, що вона проковтне дрібні деталі, насадіть гудзики різного кольору та розміру на тверду міцну волосінь. Така іграшка може бути і брязкальцем, і рахунковим матеріалом, і наочним приладдям для вивчення кольорів, розміру та лічби.

Ігри із сірниками

Всі батьки люблять повторювати: "Сірники дітям - не іграшка!". Правильно, звичайно. Тому що діти можуть що-небудь підпалити ненавмисне.
Але якщо поруч будуть мама або тато, то сірники можуть бути дуже цікавою іграшкою. Так уважає тато. Сьогодні він "У сірники" з Максом грає. Для початку він от яке завдання запропонував.

Утримай сірники.

Покладіть на стіл 5 сірників і спробуйте взяти один із них великими пальцями.
Тепер підніміть другий сірник двома вказівними пальцями. Тепер - третій двома середніми пальцями. потім четвертий - двома безіменники. І, нарешті, п'ятий - двома мізинцями. Хто упустив сірник, той залиш.

Сірникова картина.

Кожній дитині видайте сірники (скільки хочете - коробку, коробку на двох, коробочку на всіх). За командою учасники починають викладати із сірників картинку на тему, що задана ведучим. Це може бути своє ім'я, прізвище, зображення якої-небудь тварини, смішного сюжету ("Тато спить", "Автоперегони", "Троє поросят" тощо). Виграє той, хто впорався швидше (із більш простими завданнями), або той, у кого вийшла найоригінальніша сірникова картина (із більш складними завданнями). Скільки сірників?
Візьміть сірникову коробку і покладіть у неї два сірники. Потрясіть коробку і запитайте в дітей, як вони вважають, скільки сірників зараз знаходиться в коробці. Діти теж можуть потрясти коробку, потримати її в руках. Але відкривати коробку може тільки ведучий. Отже, тепер Ви відкриваєте коробку і даєте дітям можливість перерахувати сірники. Перемагає той, хто назвав максимально близьке число.
Тепер можете ускладнити завдання: відвернувшись від дітей, додайте кілька сірників. Нехай діти знов вгадують їхню кількість. 

Сірникові коробки

Сірникові коробки (чим більше, тим краще) можна використати в різних іграх. На чотирьох або шести кришечках, так само як і на внутрішніх коробочках, намалюйте однакові геометричні фігури: квадрат, коло, ромб, трикутник. Перемішайте кришечки і коробки. Попросіть малюків знайти і закрити пари.

Де мій гудзичок?

Якщо сірникових коробок у вас багато, можна їх склеїти в декілька рядів, як ящичи в комоді. Іграшкове цуценя принесло із собою гудзик (монетку, фішку, скріпку і т.д.) і хоче покласти його в ящик. Воно кладе іграшку в один з ящиків і розмовляє з малюком, розповідаючи про себе. Потім запитує малюка, в якому з ящиків знаходиться його гудзик. Місце, куди цуценя кладе гудзичок, постійно змінюється. Та й тривалість розмови постійно збільшується. Це завдання чудово тренує зорову пам'ять та увагу дитини.

Ложки, чашки, миски, сковорідки

Маленьким дітям дуже хочеться піти на кухню. А бітькам це спричиняє безліч незручностей. Хоча, якщо до процесу поставитися з розумом, то з дитячої цікавості можна отримати багато користі. От, наприклад, всім відомо, що потрібно розвивати тактильне сприйняття. І батьки купують іграшки з різною фактурою поверхні. Потрібно вчити дитину понять "великий - маленький". А на кухні - стільки можливостей! Тут і розмаїтність різних поверхонь (гладкі ложки, ополоники, миски, плошки та шорстка сковорода), і вивчення співвідношень "великий - маленький" (цікаво, скільки ложок вміститься в миску, і чому туди не ввійде ополоник). А як весело стукати ополониками по каструлі або кришкою об кришку!
Тісто цілком можна використати як замінник пластиліну, адже це - чудовий матеріал для ліплення! Воно легко мнеться, менше забруднює, і не буде нічого страшного, якщо дитина для картини з будь-якого підручного матеріалу - гудзиків, жолудів, сірників, круп, мотузочок, ниток, дроту, насіннячок, гілочок тощо. Розминання тіста - цікаве і корисне заняття для малюка.
Крупи, сіль, кава, макарони теж знадобляться для "кухонної школи". Дрібну крупу (наприклад, манну) і сіль можна використати для пальчикового малювання. Для цього необхідно висипати крупу на піднос рівним пластом. Помалюйте самі, покажіть дитині, як це цікаво. Проведіть пальчиком по крупі. Вийде яскрава контрасна лінія. Потім візьміть пальчик дитини. Нехай малюк сам намалює кілька хаотичних ліній. Коли дитина зрозуміє, що потрібно робити, можна розпочинати малювання візерунків. Спочатку малює мама, потім - малюк. Малювати можна все, що завгодно: хаотичні лінії, будиночки, кола, забори, хмари, спіралі, обличчя, букви або цифри.
Велику крупу (гречку-ядрицю, горох, квасолю, кавові зернятка) можна використати для викладання картинок, так само як і із сірників, гудзиків і ватяних паличок. Придатна вона і для аплікацій. Пересипти крупу цікавіше за все в прозорий посуд, щоб було видно. 

ЛІТНЬО_ОЗДОРОВЧИЙ ПЕРІОД

Адаптація малюка до дитячого садка     ЗАВАНТАЖИТИ

Оздоровлення та загартування влітку ЗАВАНТАЖИТИ

Анкета для батьків "Задоволення літнім оздорвленням"ЗАВАНТАЖИТИ

МАЛЮК ЙДЕ В ТУРПОХІД ЗАВАНТАЖИТИ

Будь здоровим, малюк      ЗАВАНТАЖИТИ

Виховання дисциплінованості у дитини      ЗАВАНТАЖИТИ

Як виховувати чесність      ЗАВАНТАЖИТИ

Довідник для батьків      ЗАВАНТАЖИТИ

ЗОЛОТІ ПРАВИЛА РОЗВИВАЮЧИХ ІГОР

• Гра має приносити радість і дитині, і дорослому. Кожен успіх дитини – це спільне досягнення. Радійте успіху – це надихає малюка.
• Зацікавлюйте дитину грою, але не примушуйте її гратися, не доводьте заняття іграми до переобтяження. Утримуйтесь від образливих зауважень: „Ой, ти дурнику” і т.д. Не ображайте дитину в грі, не гасіть її емоцій.
• Розвивальні ігри – ігри творчі. Усі завдання діти повинні виконувати самостійно. Наберіться терпіння і не підказуйте ані словом, ані жестом, ані поглядом. Дайте можливість дитині думати самій, самостійно знаходити і виправляти помилки.
• Щоб відчути порівняльну складність завдань, перш ніж давати завдання дитині, обов’язково спробуйте виконати їх самі. Запишіть, за який час вам вдалося виконати те чи інше завдання.
• Якщо дитина не справляється із завданням, це означає, що ви переоцінили рівень її розвитку. Необхідно зробити перерву, а через кілька днів почати з більш легких завдань. Ще краще, якщо дитина сама обиратиме завдання з урахуванням своїх можливостей. Не підганяйте її.
• Краще всього, якщо в кожної дитини буде окремий комплект гри чи ігрового матеріалу.
• Захоплення дітей відбувається хвилями, тому, коли у дитини зникає інтерес, „забувайте” про гру на деякий час, а потім „випадково” знайдіть її. Повернення до гри часто буває схожим на зустріч із старим другом.
• Ігри слід берегти, не можна ставити їх на одному рівні за доступністю з рештою іграшок. Краще, щоб дитина попросила гру. Тому ігри слід зберігати на видному але не дуже доступному місці.
• Для найменших (1.5 – 3р.) слід оживляти гру казкою чи розповіддю, надавати імена моделям, іграшкам, фігуркам. Фантазуйте, аж поки дитина не почне захоплюватися процесом і результатом гри.
• Створюйте в грі невимушену атмосферу. Не стримуйте рухову активність дитини, дозволяйте пострибати, побігати і т.д.
• Доречно влаштовувати змагання на швидкість, виконання завдань за годинником чи секундоміром (для старших дітей).
• Граючись, поводьте себе з дитиною як рівний із рівним, підтримуючи атмосферу гри.
• Ігри необхідно повторювати, повторення – необхідна умова розвивального ефекту.

Грайте разом з дітьми

Батьки знають, що діти люблять грати, заохочують їх самостійні ігри, купують іграшки. Але не всі при цьому замислюються, яке виховне значення дитячих ігор. Вони вважають, що гра служить для забави, для розваги дитини. Інші бачать в ній один із засобів відволікання малюка від пустощів, примх, заповнення його вільного часу, щоб був при ділі.

 Ті ж батьки, які постійно грають з дітьми, спостерігають за грою, цінують її, як один із важливих засобів виховання.

 Для дитини дошкільного віку гра є провідною діяльністю, в якій проходить його психічний розвиток, формується особистість в цілому.

 Життя дорослих цікавить дітей не тільки своєю зовнішньою стороною. Їх приваблює внутрішній світ людей, взаємовідносини між ними, ставлення батьків один до одного, до друзів, до інших близьким, самій дитині. Їхнє ставлення до праці, до оточуючих предметів.

 Діти наслідують батьків: манері поводитися з оточуючими, їх вчинками, трудовим діям. І все це вони переносять у свої ігри, закріплюючи, таким чином, накопичений досвід поведінки, форми відносини.

 З накопиченням життєвого досвіду, під впливом навчання, виховання - гри дітей стають більш змістовними, різноманітними за сюжетами, тематикою, за кількістю виконуваних ролей, учасників гри. В іграх дитина починає відбивати не тільки побут сім'ї, факти, безпосередньо сприймаються ім. Але й образи героїв прочитаних йому казок, оповідань, які йому треба створити за поданням.

 Однак без керівництва з боку дорослих діти навіть старшого дошкільного віку не завжди вміють грати. Одні слабо володіють уміннями застосовувати мають знання, не вміють фантазувати, інші, вміючи грати самостійно, не володіють організаторськими здібностями.

 Їм важко змовлятися з партнерами, діяти спільно. Хтось із старших членів сім'ї, включаючись у гру, може стати сполучною ланкою між дітьми, вчити їх грати разом. Партнери-організатори також можуть грати разом. Зазвичай кожен нав'язує іншій свою тему гри, прагнучи бути у головній ролі. У цьому випадку без допомоги дорослого не обійтися. Можна виконати головну роль по черзі, дорослому можна взяти другорядну роль. Спільні ігри батьків з дітьми духовно і емоційно збагачує дітей, задовольняють потребу в спілкуванні з близькими людьми, зміцнюють віру у свої сили.

 Авторитет батька і матері, все знають і вміють. Росте в очах дітей, а з ним зростає любов і відданість до близьких. Добре, якщо дошкільник уміє самостійно затівати гру, підібрати потрібний ігровий матеріал, побудувати подумки план гри, змовлятися з партнерами по грі або зуміє прийняти його задум і спільно виконувати задумане. Тоді можна говорити про вміння дошкільника грати. Але і ці діти потребують уваги і серйозного ставлення до своїх ігор. Їм буває необхідно порадитися з матір'ю, батьком, бабусею, старшим братом, сестрою. По ходу гри, запитати, уточнити, отримати схвалення своїх вчинків, дій, утверджуючись, таким чином, у формах поведінки.

 Молодші дошкільник 2-4 років не тільки не вміють грати разом, вони не вміють грати самостійно. Малюк зазвичай безцільно возить взад-вперед машину, не знаходячи їй більшого застосування, він її швидко кидає, вимагає нову іграшку. Самостійність у грі формується поступово, в процесі ігрового спілкування з дорослими, зі старшими дітьми, з ровесниками. Розвиток самостійності в чому залежить від того, як організоване життя дитини в грі. Чекати, поки він сам почне грати самостійно - означає свідомо гальмувати розвиток дитячої особистості.

 Одним з важливих педагогічних умов, що сприяють розвитку гри маленької дитини, є підбір іграшок за віком. Для малюка іграшка - центр гри, матеріальна опора. Вона наштовхує його на тему гри, народжує нові зв'язки, викликає бажання діяти з нею, збагачує почуттєвий досвід. Але іграшки, які подобаються дорослим, не завжди надають виховне значення для дітей. Іноді проста коробка з-під взуття цінніше будь заводний іграшки. Коробка може бути причепом для машини, в якій можна перевозити кубики, солдат, цеглинки, або влаштувати в коробці коляску для ляльок.

 Старші дошкільнята цінують іграшки, зроблені руками батьків. Хлопцям постійно необхідно мати під руками шматочки хутра, тканини, картону, дроту, дерева. З них діти майструють відсутні іграшки, перебудовують, доповнюють і т.п., що, безсумнівно, розширює ігрові можливості дітей, фантазію, формує трудові навички.

 В ігровому господарстві дитини повинні бути різні іграшки: сюжетно-образні (зображують людей, тварин, предмети праці, побуту, транспорт тощо), рухові (різні каталки, коляски, м'ячі, скакалки, спортивні іграшки), будівельні набори, дидактичні (різноманітні башточки, матрьошки, настільні ігри).

 Купуючи іграшку, важливо звертати увагу не тільки на новизну, привабливість, вартість, а й на педагогічну доцільність. Перш ніж зробити чергову покупку, непогано поговорити з сином або дочкою про те, яка іграшка йому потрібна і для якої гри. Часто дівчата грають тільки з ляльками, тому часто вони позбавлені радості грати в такі ігри, в яких формується кмітливість, винахідливість, творчі здібності. Дівчата з ляльками грають або поодинці, або тільки з дівчатками. З хлопчиками у них немає спільних інтересів і немає передумов для виникнення дружніх взаємин між дітьми. Хлопчики зазвичай грають з машинами, з дитячим зброєю. Такі іграшки теж обмежують коло спілкування з дівчатками. Краще, коли ми - дорослі, не будемо ділити іграшки на «дівчачі» і на «хлопчачі».

 Якщо хлопчик не грає з лялькою, йому можна придбати ведмедика, ляльку в образі хлопчика, малюка, матроса, Буратіно, Чебурашки і т.п. Важливо, щоб малюк отримав можливість піклуватися про когось. М'які іграшки, що зображують людей і тварин, радують дітей своїм привабливим виглядом, викликають позитивні емоції, бажання грати з ними, особливо якщо дорослі з ранніх років привчають берегти іграшки, зберігати їх охайний вигляд. Ці іграшки виявляються першими помічниками дітей у набутті досвіду спілкування з оточуючими дітьми і дорослими. Якщо у дитини немає сестер і братів, то іграшки фактично є його партнерами по іграх, з якими він ділить свої прикрощі та радості. Ігри з будівельним матеріалом розвивають у дітей почуття форми, простору, кольору, уява, конструктивні здібності.

 Іноді дорослим треба допомогти так побудувати ту чи іншу споруду, разом подумати, які деталі потрібні, якого кольору, як закріпити, ніж доповнити відсутні конструкції, як використовувати споруду в грі.

 Ігри: лото, доміно, парні картинки, відкривають перед дітьми можливість отримувати задоволення від гри, розвивають пам'ять, увагу, спостережливість, окомір, дрібні м'язи рук, вчаться витримці, терпінню.

 Такі ігри мають організуюче дію, оскільки пропонують строго виконувати правила. Цікаво грати в такі ігри з усією сім'єю, щоб всі партнери були рівними в правилах гри. Маленький також звикає до того, що йому треба грати, дотримуючись правил, осягаючи їх зміст.

 Дуже цінними є ігри дітей з театралізованими іграшками. Вони привабливі своїм зовнішнім виглядом яскравим, умінням «розмовляти».

 Виготовлення всією сім'єю плоских фігур з картону, інших матеріалів дають можливість дітям самостійно розіграти знайомі твори художньої літератури, придумувати казки.

 Участь дорослих в іграх дітей може бути різним. Якщо дитині тільки що купили іграшку, і він знає, як їй грати, краще надати йому можливість діяти самостійно. Але скоро досвід дитини виснажується. Іграшка стає не цікавою. Тут потрібна допомога старших, підказати нове ігрове дію, показати їх, запропонувати додатковий ігровий матеріал до ситуації грі. Граючи разом з дитиною, батькам важливо стежити за своїм планом. Рівний, спокійний, доброзичливий тон рівного по грі партнера вселяє дитині впевненість у тому, що його розуміють, з ним хочуть грати.

 Якщо у дошкільника, особливо у маленького, є ігровий куточок, то час від часу йому слід дозволяти грати в кімнаті, де збирається вечорами сім'я, в кухні, в кімнаті бабусі, де нова обстановка, де все цікаво. Нова обстановка народжує нові ігрові дії, сюжети.

 Дитина дуже радий хвилинах, подарованим йому батьками в грі. Спілкування в грі не буває безплідно для малюка. Чим більше випадає дорогих хвилин в суспільстві близьких йому людей, тим більше взаємини, спільних інтересів, любові між ними надалі.