Пам'ятка для батьків,

дитина яких уперше піде до дитячого садка

1. Сформуйте у себе позитивне ставлення до дитячого садка, налаштуйте себе на те, що дитині тут буде добре, її буде доглянуто, оточено увагою, вона отримує підтримку.
2. Уникайте будь-яких негативних розмов у сім'ї про дитячий садок у присутності дитини, оскільки вони можуть сформувати у неї негативне ставлення до відвідування дитячого садка.
3. Створіть спокійний, безконфліктний клімат у сім'ї.
4. Заздалегідь потурбуйтеся про те, щоб розпорядок дня дитини вдома був наближеним до розпорядку дня у дитячому садку (ранній підйом, час денного сну, прийоми їжі, прогулянки).
5. Ознайомтеся з режимом харчування та меню у дитячому садку.
6. Навчайте дитину їсти неперетерті страви, пити з чашки, привчайте тримати ложку.
7. Відучіть дитину від підгузків. Виховуйте у неї потребу проситися до туалету.
8. Учіть дитину впізнавати свої речі: білизну, одяг, взуття, носовичок.
9. Учіть гратися з іграшками. Скажімо, ляльку можна годувати, колисати, гойдати; пірамідку - збирати, розбирати.
10. Привчайте дитину після гри класти іграшки на місце.
11. Пограйтесь удома у дитячий садок з ляльками: погодуйте їх, почитайте казку, поведіть на прогулянку, покладіть спати.
12. Виховуйте у дитини позитивний настрій та бажання спілкуватися з іншими дітьми.
13. Тренуйте систему адаптаційних механізмів у дитини - привчайте її до ситуацій, в яких потрібно змінювати форми поведінки.
14. Підготуйте для малюка індивідуальні речі: взуття та одяг для групи, 2-3 комплекти змінної білизни, чешки для музичних занять, носовичок.
15. Повідомте медичну сестру про стан здоров'я вашого малюка.
16. Проконтролюйте, аби початок відвідування дитячого садка не збігався з епікризними термінами: 1 рік 3 місяці, 1 рік 6 місяців, 1 рік 9 місяців, 2 роки, 2 роки 3 місяці, 2 роки 6 місяців, 2 роки 9 місяців, 3 роки.
17. Дайте дитині до дитячого садка улюблену іграшку.

                                                              декілька порад психолога, які допоможуть дитині усвідомити, що таке чесність.

Порада 1. Вірте вашій дитині

       Як правило, діти на довіру відповідають довірою, а якщо їх обмануть не зрозуміють цього. Хай дитина відчуває і знає, що ви йому вірите.

Порада 2. Поясніть, що на правді тримається світ, на дитячій мові - вона корисна

Люди живуть у злагоді, якщо довіряють один – одному.

Порада 3. Не створюйте ситуації для обману.

       Уникайте двояких запитань, коли легше сказати неправду, чим правду.

Порада 4. Не вчиняйте принизливих допитів

Порада 5. Винагороджуйте правдивість

      Якщо ваш малюк зізнався вам, то покажіть йому свою радість : «Я радію від того, що ти чесна людина, тому що ти сказав ПРАВДУ».

Порада 6. Показуйте приклад чесності

     Чи просите Ви відповідати по телефону, що вас немає вдома ? За своєю природою діти чесні. А обман дітей ми провокуємо самі. Спочатку - провокуємо, а потім, якщо дитині раз за разом вдається уникати неприємностей завдяки своїм "казочкам", вони звикають брехати. Як ми це робимо ?

     Найтиповіший спосіб - поставити дитину в ситуацію, коли їй потрібно вигадувати, придумувати казки для батьків. Можливо, у дитини великі неприємності, такі, що одному не справитися? Чому вона про це не говорить? Можливо, не моє надії на ваше розуміння, допомогу? Соромиться? Не довіряє? Боїться? Вона буде шукати допомоги в іншому місці?А чи знайде? А якщо знайде – то яку?

      Як видно, дитяча брехня небезпечна не тільки тим, що вас вводить в оману, а й тим, що дитина відстороняється від вас ! А це свідчення того, що дитина сумнівається у вашій безумовній любові!

Дитина чесна зі своїми батьками тільки тоді, коли:

    Довіряє їм

    Не боїться їх гніву чи осуду

    Впевнена, щоб не сталося його не принизять як особистість

    Обговорювати будуть не її, а вчинок, який потрібно виправити

    Допоможуть, підтримають, коли їй погано

    Дитина твердо знає, що ви на її боці

    Впевнена, якщо накажуть, то мудро, справедливо, в дітей, взагалі, сильно розвинене почуття справедливості, вони зневажають тих, хто її не проявляє - і деспотів, і занадто м'яких !

    Маленька брехня, помножуючись, породжує велику недовіру. Із зникненням довіри, повільно руйнується безумовна любов! Дитина розуміє : є умови за яких мене будуть любити. Любов для неї стає іншою - обумовленою.

   Якщо ви спіймали свою дитину на брехні, не поспішайте її звинувачувати. Запитайте себе : «Чому вона не каже мені правду?» А що погляньте на дитину як у дзеркало. Що посієш – те й по жнеш!

Далі перераховані ознаки того, що дитина говорить вам неправду. Але ще раз вам нагадуємо, що це не причина її звинувачувати. Це причина задуматися: в які умови ви ставите свою любов? Що потрібно зробити, щоб повернутися первинної, безумовної любові?

Вас повинно насторожити, якщо дитина, розповідаючи щось,

або відповідаючи на ваше запитання:

Ø Намагається не дивитися вам в очі

Ø Починаючи щось говорити, підносить руку до роту, в малят цей жест явний, у старших менш виразний

Ø Потирає очі

Ø Часто покашлює під час розмови

Ø Потирає підборіддя, скроні

Ø Несвідомо торкається носа

Ø Посмикує мочку вуха

Ø Почісує шию, відтягує комірець

Ø Тримає руки в карманах, бажаючи щось приховати

     Ознаки, за якими визначається, що батьки говорять неправду, перераховувати взагалі не потрібно! Не хочеться вас лякати, але діти це завжди прекрасно відчувають!

Короткі тези, які допомагають зрозуміти

деякі моменти становлення особистості маленької людини:

    Коли дитину оточує критика, вона звикає засуджувати.

    Коли дитину оточує ворожість, вона звикає воювати.

    Коли дитину оточують насмішки, вона стає сором'язливою.

    Коли дитина живе з почуттям сорому, вона набуває комплексу вини.

    Коли дитина живе в атмосфері толерантності, вона вчиться бути терпимою.

    Коли дитина живе в атмосфері підтримки, вона вчиться бути впевненою в собі.

    Коли дитина живе в атмосфері чесності, вона вчиться справедливості.

    Коли дитину хвалять, вона вчиться цінувати інших.

    Коли дитина живе в атмосфері безпеки, вона вчиться довіряти іншим.

    Коли дитина живе в атмосфері схвалення, вона вчиться любити себе.

    Коли дитина живе в атмосфері прийняття, доброзичливості, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

                                                                                                                                                                                                                                                                      поради психолога

Напевно, ніяке питання в педагогіці не обговорювалось так бурхливо і не мало стільки діаметрально протилежних пояснень, як фізичне покарання дитини. Слід сказати, що так гостро воно постало лише в минулому ХХ столітті. До цього фізичне покарання беззастережно використовувалось у всіх виховних системах. Сучасні батьки часто вагаються: чи не є, бува, різочка застарілим і надто жорстоким методом впливу на маля? Чи гуманно використовувати ремінець? Чи не вплине це часом згубно на тендітну дитячу психіку? Що ж говорять про фізичне покарання сучасні науковці? Останнім часом дитячі психологи та педагоги, як видно з Інтернет-публікацій, переглянули традиційну думку щодо неприпустимості фізичного покарання дітей. Іноді – правда, не в усіх випадках – фізичне покарання може бути напрочуд ефективним, твердять вчені. Проте користуватись ним слід з великою обережністю і мудрістю.

Діти, особливо малі, не мають ще сформованих моральних переконань. А отже, їм мало допоможуть самі лише напучування і докори. І лише відчутне підтвердження у вигляді ляпанцю по м'якому місцю може закарбуватись у пам'яті надовго разом з моральним підтекстом.Як не дивно – тут діє той самий принцип умовного рефлексу, що й у собаки Павлова. Дитина, що стоїть перед спокусою збитків, обов'язково згадає, чим закінчилась така ж попередня спроба. І, якщо спогади будуть досить неприємними, дитина, швидше за все, передумає робити шкоду.

Тепер повернемось до засторог сучасних психологів та педагогів щодо мудрого використання фізичних впливів на дитину.Справді, такі методи є дуже потужними, а тому їх неправильне використання може більше зашкодити, аніж допомогти.

Ось які правила подають вчені для люблячих батьків,

що вирішили карати дитину ремінцем чи різочкою:

    Беріться за різку чи ремінь без гніву, а лише з любов'ю до дитини: щоб виправити і настановити її.

    Карайте фізично одразу після переступу дитини (а ще краще під час нього). Не відкладайте процедуру і не карайте за кілька провин разом.

    Обов'язково поясніть дитині, за що її караєте.

    Після покарання – обійміть дитину і розкажіть, як її любите і чому змушені карати.

    Одразу ж після покарання провина «гаситься». Не можна вже згадувати і докоряти дитині за «погашену» провину.

    Добре подумайте, перш ніж застосовувати до дитини фізичне покарання. Можливо, деяким дітям достатньо буде словесних нотацій, а то й суворого погляду. Не зловживайте фізичним покаранням.

    Біль від покарання повинен бути відчутним – аби добре запам'ятався.

Бажаємо всім батькам успіхів у нелегкій науці любові до своєї дитини!

                                                                                                                                                                            Розмова з психологом

 Будь-який дитячий психолог може виділити дві основні проблеми батьків у вихованні дітей:

 перша – це надмірна жорсткість і контроль,друга – крайня вседозволеність.

Сьогодні поговоримо про останню як стиль виховання у родині.Останнім часом батьки стали досить обізнаними у сфері педагогіки і психології дитини. І це, звичайно, непогано. Та дуже часто вони вирішують застосовувати якусь новомодну методику, зовсім не зважаючи на здоровий глузд і не розібравшись у всіх тонкощах.

Доводилось зустрічати батьків, які виховують дитину за методом, що передбачає відсутність заборон. Вважається, що таким чином батьки демонструють свою любов до малюків. Та результати виховання «усе можна» видно вже через кілька місяців.

Ось коротка сценка у громадському транспорті. На колінах у молодої жінки сидить хлопчик років п’яти. Він щосили розмахує ногами, зачіпаючи при цьому черевиками пальто сусідки поруч. Людей повно, пересісти немає змоги. Тоді сусідка звертається до мами малюка: «Ваш хлопчик бруднить мені пальто!» Мама набирає мудрого вигляду і відповідає: «Я виховую його за японською системою. До шкільного віку дитині нічого не забороняю. Це згубно впливає на психіку!» Хлопець років 16-ти раптом дістає з рота жуйку і ліпить її на лоба малюкові зі словами: «Мене теж виховували за японською системою!» Випадок, звичайно, показовий…

Діти таких батьків – справді сумне видовище… Їх не приймає колектив, вони абсолютно не вміють адаптуватись у суспільстві, будувати відносини з людьми. І це зовсім не дивно: адже центром їхнього світу завжди були вони самі та їхні бажання…

Педагоги і психологи рекомендують дотримуватись у всьому здорового глузду, в тому числі – і в мірі свободи, що надається дитині. Адже дитяча психіка ще не розрізняє доброго і поганого. Навчити її цій диференціації – складне, але необхідне завдання.

Ось кілька конкретних порад щодо виховних обмежень:

    Встановіть суворі рамки в поведінці дитини і неухильно їх дотримуйтеся не лише вдома, а й у гостях, на вулиці, коли дитя змучене, хоче спати і т.д.

    На кожне обмеження має пропонуватись альтернатива: «Крутити ручки газової плити не можна, а от допомогти із сервіруванням столу – можна!»

    Кожен переступ меж дозволеного повинен рішуче присікатись.

    Заборон не має бути надто багато: дитина не повинна почувати себе в’язнем у зоні суворого режиму.

Отже, головне, що повинні зрозуміти батьки, які стоять на роздоріжжі шляхів виховання: лише сильна і мудра любов разом із розумними обмеженнями дадуть бажаний ефект. І тільки дитина із сформованими внутрішніми нормами поведінки буде щасливою і впевненою в суспільстві.

Для батьків майбутніх першокласників

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.

    У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

    Накопичення цих передумов — непроста справа.

Що ж можна і чого не можна робити до школи?

    Не слід:

• • до приходу в школу змінювати режим дня дитини: позбавляти його денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;
• • оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;
• • проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.

    Необхідно:

• прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;
• • навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;
• • вчити дитину слухати і чути своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей — дітей і дорослих прагнути реально оцінювати свої дії й досягнення.
• Світогляд дитини, її знання — це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки — знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона безпосередньо засвоїла, і до віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів тощо.
• Світогляд дитини — це те, що вона:
• • знає про себе (прізвище, ім'я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють/ що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);
• • знає про явища природи: пори року, їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про сонце, дощ, сніг, урожай; що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо;
• • знає про світ;
• • полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, вірші, казки, оповідання, письменники, художники, композитори);
• • знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці - за своєю вихованістю - невихованістю; добротою, чуйністю-байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди;
• • знає про сучасну техніку, транспорт.
• Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, з яких звуків складаються слова, які вона вимовляє. Вона повинна навчитися робити звуковий аналіз слів, тобто вміти назвати звуки, з яких складається слово.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ДІТЕЙ

Завдання 1.

    Мета: Вивчення розвитку точності рухів (підготовка руки до письма, формування уваги та контролю за власними діями).

    Матеріал: малюнок, на якому зображені «доріжки», з одного кінця якого стоять машини, з іншого — будиночки. Ширину доріжок слід дібрати так, щоб завдання було досить складним, але доступним для дитини. Тип доріжок ускладнюється щоразу.

    Запропонуйте дитині з'єднати лінією машини з будинком, не з'їжджаючи з доріжки.

    Нормативи: рівень виконання високий, якщо виходи за межі доріжки відсутні, олівець відривається від аркуша не більше ніж 3 рази. Рівень низький, якщо дитина допускає більше трьох виходів за межі доріжки, лінію малює нерівну, дуже слабку, майже невидиму або з дуже сильним натиском, який рве папір, допускає багаторазове проведення по одному й тому самому місцю.

    Завдання 2.

    Мета: Вивчення рівня працездатності дитини та її вольових зусиль.

    Матеріал: аркуш зі шкільного зошита, розлінований на вузькі та широкі смуги. Дайте дитині завдання: «У вузеньких смугах на аркуші ти малюватимеш якомога більше паличок (на аркуші як зразок намальовано вертикальну паличку у вузькій смузі). Намагайся малювати точно й акуратно, не виходячи за лінію. Починай за моєю командою». Тривалість роботи — 5 хв.

    Щохвилини просіть дитину намалювати довгу паличку й продовжувати роботу. По закінченні проведіть якісний аналіз: чи є інтервали між паличками, чи вони збільшуються, чи змінюються розміри паличок, як щільно розміщені палички у рядку. Порахуйте кількість маленьких рисок, проведених за кожну хвилину. Як змінюються ці інтервали?

    За результатами ви можете отримати уявлення про працездатність дитини у монотонній діяльності та стійкість її вольового зусилля (саморегуляції).

    Завдання З.

    Мета: Вивчення розвитку логічної послідовності дій.

    Матеріал: сюжетні картинки.

    Покажіть дитині набір доступних їй за змістом сюжетних картинок, на яких послідовно розгортається сюжет (такі «історії у малюнках» часто трапляються у дитячих журналах). Перемішайте картинки, а потім запропонуйте дитині розкласти їх так, щоб склалася закінчена розповідь (казка, історія).Таким чином перевіряється розвиток розумових процесів.

    Завдання 4.

    Мета: Розвиток обсягу короткочасної слухової пам'яті.

    Матеріал: «каскад слів». Підготуйте список з 8—10 слів, які дитина добре знає.

    Попросіть малюка повторити слова за вами. Починайте з одного слова, потім називайте два слова (дитина повторює обов'язково у тій самій послідовності), три (інтервали між словами - 1сек). Коли дитина не зможе повторити певний ряд слів, зачитайте їй таку саму кількість слів, але інших (для цього слід підготувати інший список слів).

    Якщо у другій спробі дитина впоралася з цим словесним рядом, то перейдіть до наступного доти, доки у другому прочитанні дитина не зможе відтворити задану кількість слів.

    Кількість слів, яку дитина може повторити за вами, і є обсягом її слухової короткочасної пам'яті на слова.

    Дитина шести років правильно відтворює ряд з 5-6 слів.

    Завдання 5.

    Мета: Вивчення міри розуміння граматичної конструкції.

    Попросіть дитину уважно вислухати вислів: «Петро пішов у кіно після того, як дочитав книгу». Запитайте у дитини: «Що Петро зробив раніше — подивився кіно чи прочитав книгу?»

    Назвіть дитині один предмет і попросіть змінити слово так, щоб воно означало багато предметів, наприклад: «Олівець — олівці». Запропонуйте їй такі слова: книга, ручка, лампа, стіл, стілець, вікно, місто, вухо, брат, дитина.

    Нехай вона назве ці слова у множині. Запропонуйте дитині виконати будь-яке доручення, наприклад: «Збери олівці, склади їх у коробку і поклади на полицю». Потім запитайте в неї: «Де тепер лежать олівці, звідки ти їх узяв?»

Говоріть зі своїми дітьми! Задавайте їм запитання. Коли дитина формулює відповіді, це допомагає їй усвідомити і переробити пережиті стресові події.

Будь чуйні до своїх дітей! Але не примушуйте до розмов! Якщо не готова відповідати на якесь запитання, не наполягайте.

Коли ваша дитина буде готова поговорити, задавайте питання і уважно слухайте відповіді. Можна задавати уточнюючі питання, але ні в якому разі НЕ можна засуджувати! Немає неправильних відповідей, немає неправильних почуттів.

Не критикуйте, а замість цього уважно слухайте.

Запитайте у дитини:

·        Що тобі подобається в собі, а що ні?

·        Якби ти міг поїхати куди завгодно, куди би ти поїхав?

·        Яке заняття робить тебе щасливим?

·        Якби на один день можна було стати кимось іншим, ким би ти став?

Нагадуємо, що немає неправильних відповідей, немає неправильних почуттів.

Запитайте у дитини:

·        Яким був найкращий комплімент, який тобі говорили?

·        Що тебе злить?

·        Що тебе лякає?

·        Яким був би твій ідеальний день? 

Кількість комп’ютерів, для яких встановлюється з’єднання з мережею Інтернет, зростає кожного дня. Водночас як серед корпоративних, так і серед домашніх користувачів дедалі поширенішим стає підключення до високошвидкісних каналів. Це означає, що все більше дітей отримують можливість працювати в Інтернеті, а отже, надзвичайно актуальною стає проблема безпеки наших дітей у Всесвітній мережі.

Оскільки від самого початку мережа Інтернет розвивалася неконтрольовано, тепер у ній міститься величезний обсяг інформації, серед якої багато небезпечної. У зв’язку з цим, а також тому, що вік, в якому людина починає працювати з Інтернетом, стає дедалі молодшим, постає проблема захисту дітей.

А хто їм у цьому допоможе, як не їхні батьки?

ПОРАДИ

Поставте комп'ютер у кімнату, яку використовують усі члени родини

Таким чином, розмови про Інтернет та слідкування за його використанням стануть невід’ємною частиною повсякденного життя. Обговорювати проблеми зручніше, коли комп'ютер розміщено в загальній кімнаті. Крім того, ви зможете використовувати Інтернет разом із дитиною.

Обговорюйте теми, пов’язані з Інтернетом

Продемонструйте інтерес до того, чим займаються ваша дитина та її друзі в Інтернеті та поза його межами. Поговоріть про прекрасні й захоплюючі речі, для яких можна використовувати Інтернет, а також про складні проблеми, з якими можна стикнутися, перебуваючи в мережі. Обговоріть із дитиною, що вона має робити, якщо відчує себе некомфортно в онлайні.

Дізнайтеся більше про використання комп'ютера

Якщо ви самі використовуєте Інтернет, то вам легше визначити, що є гарною практикою для ваших дітей, і ви можете краще допомогти їм знайти потрібний матеріал в онлайні.

Подорожуйте Інтернетом разом

Знайдіть підходящі для дітей сайти або дізнайтеся, як шукати корисну інформацію. Разом сплануйте подорож у відпустці, перегляньте освітні сайти для підтримки шкільної роботи, знайдіть інформацію про хобі або захоплення ваших дітей. Працюючи в Інтернеті разом, ви можете навчити дитину оцінювати знайдену інформацію. Створіть закладки для улюблених сайтів, щоб швидко переходити до них.

Разом із дітьми визначте час і порядок використання Інтернету

Слід визначити час перебування дітей в онлайні та набір веб-сайтів, які вони можуть відвідувати. Обговоріть це питання з дітьми, щоб дійти згоди.

Безпечне використання Інтернету дітьми різного віку