Дошкільний навчальний заклад ясла-садок № 47 "Оленка"








Онлайн-бібліотека

Видавництва, які надають безкоштовний доступ до книг: 

1.Простір української дитячої книги "BARABOOKA"

2.   Книгарня Yakaboo надала безоплатний доступ до книжок в мобільному додатку

3. Он-лайн бібліотека для дітей 

3.   Хрестоматія "Моя країна — Україна"

 

 

Які книги та як читати дітям дошкільного віку

Які книги та як читати дітям дошкільного віку

Зараз, практично з самого народження, дитину супроводжує книга. Спочатку це пластикові книжки-пищалки з простими картинками, потім - барвисті книги з щільного картону, далі - звичайні книги, з великим шрифтом, і як завершення, дорослі книжки з звичайним друкарським шрифтом та малою кількістю ілюстрацій.

Щоб дитина і книга продовжували супроводжувати один одного протягом всього життя, треба над цим попрацювати. Прищеплюйте любов до книги з раннього дитинства: купуйте дитині книги, читайте їй вірші, оповідання, казки та інші малі літературні жанри. Нехай відвідування книжкових магазинів і купівлі нових книг стануть вашим сімейним святом і ритуалом.

Якщо у вас зберігся старий фільмопроектор з діафільмами, то це чудова можливість прищепити вашій дитині любов до читання. Пригадую сама, як ми з батьками прикріплювали до стінки з килимом біле простирадло, вимикали світло і занурювалися у цікавий світ перегляду та читання дитячих фільмів і казок.

Не забувайте і про культуру поводження з книгою! Не дозволяйте малювати в книгах, рвати книжки і кидати їх на підлогу, навчайте малюка тримати всі книги в порядку, показуючи йому власний приклад поведінки з книгою.

Навіщо читати дітям книжки на ніч?

Малюк і мама, малюк і тато - це зв'язок дитини з батьками, даний природою. Тісний контакт, як фізичний, так і душевний між мамою і її дитиною закріплюється при грудному вигодовуванні, а солодкий дитячий сон заколисується в цей час маминою колисковою. Мамин голос, ніжний і рідний, супроводжує дитину з самого зародження його життя. Після припинення грудного вигодовування і тоді, коли колискова пісенька перестає бути актуальною, багато батьків забувають про збереження тісного емоційного зв'язку між ними та дитиною. Мамин голос часто починає замінювати перегляд мультфільмів на ніч, а добре ніжне батьківське слово перетворюється на рідкісний дар. Спілкування з дитиною перетворюється в основному в мову команд і заборон: «помий руки», «пограй», «подивись мультик» ... Активний життєвий ритм і реалії сучасного життя віддаляють один від одного батьків і їх дітей. Тому, мудрі і люблячі батьки повинні цінувати спілкування з малюком, що дозволяє укріпити взаємозв'язок з дитиною.

Ось тут і приходить на допомогу читання дітям книг на ніч? Чому саме на ніч? Тут можна виділити кілька причин такого вдало обраного часу доби для читання:

  • Час перед сном - це той період, коли всі вже звільнилися від денних турбот. Тому, це найбільш вдало обраний час доби для створення довірливої атмосфери між батьками і дитиною, це своєрідний сімейний ритуал, присвячений спільній справі, спілкуванню, взаємного прояву любові і гармонії.
  • Читання дітям на ніч - це продовження колискової, яка виконувала місію заколисування, але з віком перейшла на іншу - вищу сходинку.
  • Вечірня атмосфера сама по собі заспокоює, тому читання книжок на цей час полегшує сприйняття почутого і сприяє формуванню позитивних емоцій, а отже - і приємних сновидінь.

Любов до читання

Часто батьки скаржаться на те, що їхня дитина не любить читати книги, забуваючи при цьому, що любов до читання можна і потрібно прищеплювати. Читання дітям книг на ніч - хороший і ефективний спосіб формування любові до книг у майбутньому. Тільки ось, якщо шанс втрачено, то його, навряд чи, наздоженеш. Тому, читати книги важливо саме в тому віці, коли дитина сама ще не в змозі досить багато прочитати.

Казки на ніч або казкотерапія

«Сказка ложь, а в ней намёк, добрым молодцам урок», - відразу згадалося про казки. Читання дітям казок на ніч - це кращий засіб хорошого заколисування і засипання. Казкотерапія добре себе зарекомендувала з давніх часів. Читання казок - це чудовий засіб для формування психіки та сприйняття навколишнього світу малюком, це важливий інструмент раннього розвитку, а також головний елемент виховної роботи.

Читання казок, обговорення дій і вчинків дійових осіб, а також фантазування продовжень історій сприяють всебічному розвитку інтелекту дитини. Казкотерапія на ніч - це також запорука хорошого засипання для непосидючого малюка. Головне - навчитися заінтригувати крихітку і спонукати в неї інтерес до слухання.

Щоб читання приносило задоволення і реальну користь, потрібно дотримуватися простих, але важливих правил:

  • Якщо ваш малюк не хоче слухати, то не потрібно його примушувати, так як це не принесе ніякої користі.
  • Не зловживайте часом! Як правило, маленьким діткам у віці від року до трьох читають у середньому до десяти хвилин, у віці від трьох до п'яти років - 15-20 хвилин поспіль. Хочу зауважити, що це середні показники, а ніяк не нормативи. Ви повинні підлаштовуватися під потреби вашої дитини.
  • Читання книги дитині на ніч повинне приносити взаємне задоволення. Якщо ви себе просто змушуєте читати, щоб виконати щоденний план, це не принесе ніякого задоволення вашій дитині. Відомо, що маля дуже відчуває емоції своїх батьків, тому читання книги має відбуватися за позитивного настрою і має приносити максимум задоволення.
  • Відбираючи книги, орієнтуйтеся на вподобання вашої дитини.
  • Не обирайте страшних книжок, що розбурхують уяву.
  • Читаючи кожен день книги своїй дитині, ви сприяєте розширенню її знань і словникового запасу.
  • Рекомендується читання книг обома батьками, що сприятиме становленню тісного душевного контакту дитини як з мамою, так і з татом.
  • Читайте книгу повільно, виразно, намагаючись максимально передати емоції діючих героїв і обстановки.
  • Не замінюйте живе читання «сухими млявими» аудіокнигами.

 

 

література для дітей раннього віку:

Літечку, зацвіти
Літечку, літечку, зацвіти,
Солоденьких ягідок уроди.
Умивай їх росами рано-рано,

Поки небо зорями іще вбрано.
Зігрівай їх сонечком тепло-ясно,
Поливай їх дощиком рясно-рясно.
Будуть, як намистечко, у траві
Красуватись ягідки лісові.
Оксана Кротюк           

                                                                                                


Зеленіє зелена травичка,                             
Зацвітає кульбабка, суничка.
Зеленіє, цвіте і росте,
Літо, літечко, літо на те.  

                                                                                  ЗРАНКУ У ВІКОНЕЧКО  

Зранку у вiконечко
Зазирнуло сонечко,
Мило посмiхнулося,

Щiчки доторкнулося,
Промiнцем погладило.
Не сумуй - порадило
День, що розпочався,
Щоб у тебе вдався.
Щоб нiхто не ображав,
Працювать не заважав
Щоб усi допомагали

I дарма не турбували.

 

СОНЕЧКО ВИГЛЯНЬ У ВІКОНЕЧКО,
Сонечко, сонечко, виглянь у віконечко,
Дітки гуляють, тебе виглядають.
Ой сонечко, сонечко, засвіти,
Буду краще я рости!

 

Вірш К. Перелісної ''Теплий дощик''

 

Дощику дрібненький
Дощику тепленький,
Просять тебе діти,

Поливай їм квіти,
Щоб було в садочку

Гарно, як в віночку.

 

 

 Олена Пчілка

Метелик
Діти бігають, стрибають,
Далі - весело гукають:

- Ах, метелик!… подивіться!
Ось він, ось він метушиться!
Та який же гарний, гожий!

Наче квітка, прехороший!      

                                                              

 

Веселка
Дощик сонечку всміхавсь,
Лоскотав промінчик.
 коли на землю впав,
Враз став зовсім іншим.
Посмішка вниз головою – 
Кольоровою дугою!
(Н. Замрія)

 

 

 

 

 

 

література для дітей молодшого віку

 

Літо.

ВІРШІ ДО ДНЯ ЗАХИСТУДІТЕЙ!

 

Я хочу, щоб сонце світило,

Співали би дзвінко пташки,

Щоб люди були всі щасливі,

У мирі зростали би ми!

 

Слухайте, чесні люди землі,

Дуже ми просимо Вас:

Боріться, боріться, бо ми ще малі

Мир захищайте для нас

 

Хочемо миру – нехай буде мир,

Пісня лунає і сміх.

Хай сонечко з неба освітить наш дім,

Хай усмішки сяють у всіх

 

Поки в небі є свято веселок і крил,

Поки є на Землі і роса і колосся –

Я живу!

Поки гори в нас є і могутній Дніпро,

Поки віру плекав, щоб збулося добро –

Я живу!

Коли у небі сонечко сміється,

А в полі, лузі квіти розцвітають

Тоді нас всіх із цим прекрасним святом

З Днем захисту дітей завжди вітають

Нам зичать щастя вквітчаної долі

І неба чистого, і промінців грайливих

І снів спокійних, успіхів в навчання

І щирих усмішок і днів щасливих.

Ми вдячні Вам і за тепло, і ласку

Та за турботу й гарні побажання

Від себе скажемо: Нам все потрібно,

Але найбільше – неньки піклування

Щоб поруч була любляча матуся,

Щоб в очах іскриночки горіли,

Щоб ми, сини і доньки, в мирі жили

І щоб нічим ніколи не хворіли

Щоб всі присутні на дитячім святі

У радості зростали та у мирі

І щоб дорослі нами піклувались

А ми були здорові та щасливі

Нехай все збудеться і неодмінно,

Нехай веселка різнобарвна грає,

Хай дітвора у мирі лиш зростає,

А Україна наша процвітає!

Хай небо буде чистим, без хмаринок,

Хай сонечко лоскоче до нестями,

Нехай здоровими зростають діти

І хай щасливі будуть наші тати й мами

Ми побажали нині Вам багато

Всі разом: З Днем захисту дітей, із нашим святом!

 

«ЛЯЛЬКИ» Лукан Наталья.

Є ляльок багато в мене:

в Люди платтячко зелене,

в Олі стрічки красивіші,

в Юлі очі голубіші,

в Галі кращі черевички,

в Маші симпатичне личко,

Катя вміє говорити,

а Оленочка – ходити.

Та з усіх ляльок гарненьких

лиш одна для мене мила:

її з клаптиків стареньких

я із мамою пошила.

 

 

Загадки про літо.

 

На дорозі лежить квітка,

Пелюстки згортає,

Я хотів її підняти,

А вона літає. (Метелик)

 

Теплим літнім днем

Кожен мене знає

Я не муха, не павук,

Я жужу, я просто ...(жук)

 

В небі хмаронька пливла,

Хмарка сльозки пролила

На капусту, буряки,

На зелені огірки,

І на трави, і на хвощ...

То не сльози — то йде... (Дощ).

 

Дощ пройшов, через ставок

Перекинувся місток.

Кольорів у ньому сім,

Він подобається всім!

(Веселка)

 

 Загадки про фрукти.

 

 

Народжується з квітки,

Його всі люблять дітки,

Заліза в нім багато,

Рум'яне і хрустке.

А ну, скажіть, малята,

То що ж воно таке?

(Яблуко)

 

 

Соковите, червоненьке,

Круглобоке, солоденьке.

(Яблуко)

 

 

 

Лампочка вгорі висіла,

Стала смачна, пожовтіла.

Діти лампочку зірвали,

З апетитом скуштували.

(Груша)

 

 

 

Зелені сережки

На гіллі висіли,

На сонечці підсмажились

І почервоніли!

(Вишня, черешня)

 

 

 

Чи то жовта,

Чи то синя

Соковита господиня.

Чи то сонце,

Чи то злива —

Пригостить нас влітку...

(Слива)

 

 

 

Мовби на одній нозі.

Він зростає на лозі.

Подивись скоріш в віконце —

Грона сповнені всі сонця! 

Кожен скуштувати рад

Соковитий... (Виноград)

 

 

 

Я жовтенька, я маленька,

Мов медочок солоденька.

На баштані достигаю,

Тепле сонечко вітаю.

(Диня)

 

 

 

І великі, і малі

Повдягалися в брилі,

І дощу ці одноніжки

Не бояться ані трішки.

Ліс — улюблений їх край.

А як звуться, відгадай!

(Гриби)

 

В теплий дощик народився,

Парасолькою накрився,

Може б з лісу пострибав,

Якби другу ногу мав!

(Гриб)

 

 

Круглий, круглий,

Солодкий, солодкий,

З смугастої шкірою гладкою,

А розріжеш - подивися:

Червоний, червоний

Він всередині. (Кавун)

 

 

В. Сутєєв «Під грибом».

 

Якось застав Мураху сильний дощ. Куди сховатися? Побачила Мураха на галявині маленький грибок, підбігла до нього і сховалася під його капелюхом. Сидить під грибом – дощ пережидає.

А дощ все сильніше, сильніше ллє.Повзе до гриба мокрий метелик

-         Мураха, Мураха, пусти мене під грибок!Промок я летіти не можу!

-         Куди ж я тебе пущу? Каже мураха. – Я одна тут ледь помістилася.

-         Нічого! В тісноті та не в обіді!

Пустила Мураха Метелика під грибок. А дощ все сильніше, та сильніше ллє... Біжить мимо Мишка:

-         Пустіть мене під грибок! Вода з мене ручйом тече.

-         Куди ж ми тебе пустимо? Тут і місця нема.

-         Потісніться трохи!

Потіснилися пустили Мишку під грибок.А дощ все ллє та ллє, не перестає...Мимо гриба горобець скаче і плаче:

-         Намокло пірячко, заморилися крильця! Пустіть мене під грибок обсохнути і відпочинути, дощик переждати!

-         Тут місця нема!

-         Посуньтеся , будь ласка!

-         Гаразд!

Посунулись, знайшлось місце і Горобцю. А тут і заєць на галявину вискочив, побачив гриб.

-         Сховайте, -кричить, - спасіть!За мною Лисиця гониться!...

-         Шкода Зайця, - какже Мураха, - Давайте ще потіснимося.

Тільки сховали Зайця, - Лисиця прибігла.

-         Зайця не бачили? – питає.

-         Не бачили!

Підійшла Лисиця поблище, понюхала:

-         Чи не тут він сховався?

-         Де йому тут сховатися?

Махнула Лисиця хвостом і пішла. Тут і дощ скінчився – виглянуло сонечко. Вилізли всі з – під грибка. Радіють! Мураха замислилася і каже:

-         Як так сталося? Раніше мені одному під грибком тісно було, а тепер пятерим місце знайшлось!

-         Ква –ха –ха!Ква –ха –ха! –засміявся хтось.

Всі подивилися: на шляпці гриба сидить жаба і хохоче.

-         Ех, ви!Гриб то...

Недоказала і пострибала далі. Подивилися всі на грибок і тут здогадалися, чому спочатку одному під грибом тісно було а тепер і пятерьом місце знайшлось.

-         А ви здогадалися?

 

 

Українська народна казка «Теремок».

 

 

Стоїть у полі теремок. Біжить повз мишка-норушка. Побачила теремок, зупинилася і питає:

- Теремок-теремок! Хто в теремі живе?

Ніхто не відгукується. Ось вона і увійшла і стала жити в теремку. Прискакала жаба-квакушка:

- Теремок-теремок! Хто в

теремі живе?

- Я, мишка-норушка, а ти хто?

- А я жаба-квакушка.

- Іди до мене жити.

Увійшла жаба, і стали вдвох жити. Прибіг зайчик:

- Теремок-теремок! Хто в теремі живе?

- Я, мишка-норушка, я, жаба-квакушка, а ти хто?

- А я зайчик-побігайчик.

- Іди до нас жити.

Стали вони утрьох жити. Прибігла лисичка:

- Теремок-теремок! Хто в теремі живе?

- Мишка-норушка, жаба-квакушка, зайчику-побігайчику, а ти хто?

- А я лисичка-сестричка.

- Іди до нас.

Забралася лисичка в теремок. Стали вони учотирьох жити. Прибіг дзига-сірий бочок, заглянув у двері і питає:

- Теремок-теремок! Хто в теремі живе?

- Мишка-норушка, жаба-квакушка, зайчику-побігайчику, лисичка-сестричка, а ти хто?

- А я дзига-сірий бочок.

- Іди до нас жити!

Стали п'ятеро жити. Раптом йде мимо ведмідь клишоногий. Побачив ведмідь теремок зупинився і заревів:

- Теремок-теремок! Хто в теремі живе?

- Мишка-норушка, жаба-квакушка, зайчику-побігайчику, лисичка-сестричка, дзига-сірий бочок.

- А я ведмідь-клишоногий!.

- Іди до нас жити.

Ведмідь і поліз в теремок.

Ліз-ліз, ліз-ліз - ніяк не міг влізти і говорить:

-Я краще у вас на даху житиму.

-Та ти нас розчавити!

-Ні, не роздавлю.

-Ну так вилазь!

Вліз ведмідь на дах і лише всівся і затріщав теремок, впав на бік і весь розвалився. Вибігли звірі, засмучені, не знають, де їм жити тепер. Але потім домовилися кожен по гілочці, та по бревнишку принести, щоб теремок заново змайструвати.

Прийнялися вони колоди носити, дошки пиляти - новий теремок будувати. Краще колишнього збудували! І стали дружно жити-поживати і добра наживати.

Українська народна казка «Ріпка».

(в обробці І. Франка.)

 

Був собi дiд Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мiнка, а в дочки собачка Хвiнка, а в собачки товаришка - киця Варварка, а в кицi вихованка - мишка Сiроманка. Раз весною взяв дiд мотику, скопав у городi грядку велику, гною трохи наносив, грабельками пiдпушив, зробив пальцем дiрку та й посадив рiпку. Працював дiд не марно: зiйшла рiпка гарно. Щодень iшов дiд у город, набравши води повен рот, свою рiпку поливав, їй до життя охоти додавав. Росла дiдова рiпка, росла ! Зразу така, як мишка, була, потiм, як кулак, потiм як буряк, потiм як два, а накiнцi стала така, як дiдова голова. Тiшиться дiд, аж не знає, де стати. "Час, - каже, - нашу рiпку рвати". Пiшов вiн на город - гуп, гуп! Узяв рiпку за зелений чуб; тягне руками, вперся ногами, мучився, потiв увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень. Кличе вiн бабу Марушку : "Ходи, бабусю, не лежи, менi рiпку вирвати поможи !" Пiшли вони на город - гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за плече. Смикає дiд рiпку за гичку, смикає баба дiда за сорочку, працюють руками, упираються ногами - промучилися увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень. Кличе баба дочку Мiнку: "Ходи, доню, не бiжи, нам рiпку вирвати поможи!" Пiшли вони на город - гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку - тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень. Кличе дочка собачку Хвiнку: "Ходи, Хвiночко, не бiжи, нам рiпку вирвати поможи!" Пiшли вони на город - гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спiдничку - тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень. Кличе собачка кицю Ваварку: "Ходи, Варварко, не лежи, нам рiпку вирвати поможи!" Пiшли вони на город - гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спiдничку, киця собачку за хвостик. Тягнуть i руками, i зубами, упираються ногами; промучились увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень. Кличе киця мишку Сiроманку: "Ходи, Сiрочко, не бiжи, нам рiпку вирвати поможи!" Пiшли вони на город - гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спiдничку, киця собачку за хвостик, мишка кицю за лапку - як потягли, як потягли, так i покотилися. Упала рiпка на дiда Андрушку, дiд на бабу Марушку, баба на дочку Мiнку, дочка на собачку Хвiнку, собачка на кицю Варварку, а мишка - шусть у шпарку.

 

 

Вірші проліто.

«ЛІТО». О. Роговенко

 

У відчинене віконце

Зазирнуло зранку сонце

І лоскоче ніжно носик,

І маленькі ніжки босі.

Сяйвом сонця все залито,

В нас гостює справжнє літо

Кольорове та яскраве,

Запашне, смішне, цікаве!

Мама літечку радіє,

Літо всіх маляток гріє,

Щоб росли вони здорові,

Наші «сонечка» чудові!

 

«ПРИКМЕТИ ЛІТА»М. Чепурна

 

Ластівки літають

Над водою низько,

Хвилі розбивають —

Значить, дощик близько.

Мов червоні квіти,

Хмари в небі синім,

Значить, завтра, діти,

Буде вітер сильний.

А як льону річка

В полі засиніла,

Знайте, що суничка

У гаю дозріла.

 

 

 

 

 

література для дітей середнього віку

 

 

Про комарика Зюзю (Всеволод Нестайко)

 

  – Жив на світi комарик Зюзя. Звичайнісінький собі комарик-дошколярик. Але дуже непосидючий і неслухняний.
  Всі комарики-дошколярики в комариному дитсадку слухаються виховательку Комарію Комарівну, не пустують, не бешкетують. А Зюзя слухатись не хоче й тільки дзижчить зухвало:
  – Я с-сам вс-се з-знаю! I вз-загалі, дуж-же с-слухняні нічого в ж-житті не дос-сягають. А дос-сягають с-саме нес-слухняні!
  Це так його знайомий хуліган Трутень із сусіднього вулика навчив…
  Одного разу полетів комариний дитсадок на прогулянку до лісу. Летять гар-ненько парами. Комарія Комарівна попереду. Весь час озирається і научає:
  – Будьте, дітки, обережні! Не розлітайтеся! В лісі стільки всякої небезпеки…
  А Зюзя, що летів, як завжди, позаду, без пари, на ті слова – аніякісінької ува-ги!
  – Я с-сам вс-се з-знаю! – І гайнув між кущів.
  Та раптом – тиць у щось! І – приліпився. Хотів одліпитись, але ще більше заплутався. Ой леле! Та це ж павутиння. Його павук Павуло Павулович між ку-щами напнув – на поживу чатує. Побачив він Зюзю, лапки радісно потер, захихи-кав:
  – Хи-хи-хи! Попався! Дрібнота, правда, але на закуску для апетиту згодиться.
  І вже йде, на павутинні погойдуючись, до Зюзі.
  – Ой-ой! – закричав Зюзя. – Рятуйте!
  Але Комарія Комарівна з дитсадком далеченько одлетіли, не чують.
  Плаче Зюзя, репетує. А павук Павуло Павулович усе ближче та ближче…
  Аж тут Комарія Комарівна обернулася:
  – Де Зюзя?!
  Комарики-дошколярики на всі боки роззираються. Нема неслуха. Зник, як булька наводі. Повернули вони щодуху назад.
  А павук уже лапу до Зюзі простягає.
  – Ой-ой-ой! – відчайдушне заволав Зюзя. – Пропадаю!
  Почула Комарія Комарівна. Почули комарики-дошколярики. Почули та вже й побачили.
  – Не підлітайте, дітки, близько! Це небезпечно! Я сама! – загукала Комарія Комарівна і мерщій до Зюзі. Схопила за крильця, тягне щосили. Та не може його з липкого павутиння вирвати.
  А павук наближається й наближається. Радий, задоволений!
  – Зараз і вихователькою, і всім дитсадком пообідаю! Хи-хи-хи!
  – Хлопчики й дівчатка! – вигукнув тут найслухняніший комарик Макарик. – Нумо всі гуртом! За лапки берімося швидше!
  Взялися всі комарики-дошколярики за лапки, Макарик за виховательку вче-пився. Та я-ак смикнуть!
  Вирвали Зюзю з павутиння.
  Павучисько тільки щелепами клацнув з досади…
  Тепер Зюзя не пустує, не бешкетує, у парі з комариком Макариком літає і міцно його за лапку тримає.


 

 

Де краще жити (українська народна казка)

 

  Сільська муха летіла в город, а городська муха летіла в село. На дорозі вони зустрітились і завели між собою розмову:
 – Куда ти, сестро, летиш?
 – В город, – одмовила сільська муха.
 – А з якої причини ти мандруєш з села?
 – Та набридло жить в селі, там люди невчтиві.
 – А їжі там багато?
 – Та їсти там є що; як залетиш на кухню, то хоч розпережись; тільки їжа проста, не дуже смачна. Тільки й одведеш душу, як до сметани доберешся.
 – А хіба там сметану не накривають?
 – Та вони хоч і накривають, тільки так нещільно, що можна підлізти і наїстись, бо вони прикривають ганчірочкою. А бува іноді упадеш невзначай в сметану, так баба зачепе ложкою мене і вмісті з сметаною шльопне на долівку так, що, бувало, мої подруги наїдяться сметани, і я опростаюсь і останусь жива.
 – О, сестро, в селі, значить, краще жить, а в городі – не доведи, Господи, там без привички з голоду загинеш. Там все під замком. Коли пани сядуть чай пить, так ото нищечком підкрадешся до варення, почнеш смоктать і невзначай увалишся в те варення, так паня витягне мене з варення, обсмокче і викине за вікно. А як очутишся надворі, так уже нескоро втискаєшся в хату. Вікна запинають дротяною сіткою або канвою. Тоді тільки й вскочиш у хату, як хто іде в двері, ото за ним і собі влетиш. А коли нас назбирається вхаті штук на сорок, на п’ятдесят, так вони гонять нас з хати або становлять тенети, якісь липучі листи або ядовитий порошок розсипають. Яка не вспіє вискочить з хати, так очманіє і загине. І інші ставляють скляні верші. Туда влетиш, а відтіля уже не вискочиш.
 – А я, бач, думала, що в городі жить веселіш, бо там люди багаті, смачну їжу вживають.
 – Ні, сестро, гарно там жить, де нас нема. Вертайся краще в село, коли тобі іще не докучило жить.
 Полетіли обидві мухи на село.


 

 

 

 Казка про божу корівку та павучка


Ця казкова історія почалася спекотним літом. І це був один із сонячних днів того спекотного літа.
У чудовій білосніжній троянді, серед її листочків, жила-була собі дивна божа корівка на прізвисько Лія. А справжнє повне ім’я її було Родомія. Вона була надзвичайно красива – вся блискуча і яскрава, червоного кольору з чорними крапинками. І вона дуже любила літати по різних квіточках, листочках і відпочивати на травичці. А ще більше вона любила знайомитися з різними добрими комахами, бо шукала собі друзів.

Одного разу Лія зустріла дивного-предивного павучка на прізвисько Філ. А повне ім’я його біло Філантроп. Цей маленьких павучок був таким веселим, цікавим і ввічливим, що одразу сподобався Лії. Він був зовсім не таких, як усі інші. Філ завжди був чимось зайнятий, постійно щось робив. Він просто не був лінивим. І завжди мав гарний настрій. Як добрі люди казали: без діла не сидів і іншим не давав.


Але більш за все Філ любив плести павутиння, щоб ловити поганих комах. Впіймає павучок вночі або вранці якусь шкідливу муху і весело танцює від радощів навкруги неї.

У нього вже стало звичкою кожного разу робити таку надзвичайно цікаву ранкову зарядку. І все у Філа виходило так легко і вправно, що Лії теж захотілося навчитися так само все хутко робити.

І павучок Філ навчив-таки божу корівку Лію багато чому хорошому і доброму, бо був справжнім її другом. Спочатку він навчив Лію робити ранкову зарядку із водяними процедурами, а потім – правильно чистити зуби.

Щодня зранку друзі робили прогулянку до берега річки, де вони разом займалися фізкультурою. Після цього Філ і Лія почували себе надзвичайно бадьорими цілий день до вечора. А ще друзі дуже хотіли набути міцного здоров’я і стати справжніми спортсменами.

Одного дня вони познайомилися з чудовою ластівкою, красивою пташкою, яка мала забавне ім’я – Бені. А повне ім’я її біло Бенілюкс. Ось де почалась справжня втіха! Годинами вони літали друг за другом з одного місця на інше, весь час веселилися і танцювали, знову танцювали і знову веселилися.

Вже граючи втрьох, друзі кожного разу вигадували для втіхи щось нове і цікаве. Весь вільний час вони бігали навипередки, як справжні спортсмени на змаганнях. І дуже раділи, коли хтось з них перемагав.

Друзям особливо подобалось підійматися високо-високо у небо до самих хмаринок. Філ був дуже сміливим і спритним павучком. Він міцно тримався за пір’я ластівки Бені і тому не боявся впасти з великої висоти. А друзі літали і літали від хмаринки до хмаринки, ніби стрибали по них, як на батутах. Вони злітали до гори як на гумових пружинах, немов справжні гімнасти або акробати.

Це заняття стало для них самою улюбленою розвагою. Друзі з нетерпінням чекали зустрічі, щоб знову політати і пострибати разом досхочу.

День за днем ставало все холодніше. Прийшов час золотого вересня. Наближалася негода. А там вже скоро і зима.
Ластівка Бені попрощалася з друзями і полетіла в теплі краї, далеко на південь ховатися від зимових холодів аж до наступного літа.

Друзі стали сумувати без сонячного тепла, своїх постійних вправ та ігор. І тому вирішили облаштуватися у великому будинку під назвою «Школа». Тут все ж таки було тепліше, ніж на дворі.

У школі як раз почався учбовий рік. Там було багато дітей, а тому було шумно і весело. А час від часу підіймався такий гамір, що можна було  навіть оглухнути.

У кожному класі на віконцях було багато різних рослин, за якими доглядали діти. Ці квіти були згадкою про спекотне сонячне літо.

Наші друзі, Філ і Лія, з радістю зустрілися і познайомилися у школі з іншими божими корівками , що жили у квіткових горщиках на підвіконнях. Тепер разом з новими друзями їм стало веселіше.

Щодня Філ і Лія влаштовувались за партами разом із дітьми. Вони теж з великим задоволенням і бажанням починали вчитися. Адже разом з усіма, та ще й справжніми друзями, цікавіше, легше і веселіше жити, і навіть вчити уроки.

 

 

Степан Мацюцький
„ЗАЄЦЬ" З КРИЛАМИ
 

Серед лісу, де схрещуються залізнична колія і автомобільне шосе, влаштували зупинку. Сюди приїжджають грибники, любителі ягід. Ліс тут щедрий на смачні дари.
У жарку післяобідню пору я вийшов з лісу на зупинку. В затінку чекали автобуса кілька грибників, хвалилися «трофеями». Я присів на траву під осикою, поклавши поруч рюкзак. Дивлюсь: блакитний метелик з рудими цятками - голуб'янкою називається - присів на рюкзак, але не зверху, а з самого низу. Обережно придивившись, я зрозумів, чому саме там він примостився. З перекинутої баклаги протекла вода, змочила тканину, і метелик втамовує спрагу.
Напившись, метелик полетів собі. Незабаром підійшов автобус, підібрав мене і грибників. Пасажири зручно вмостилися на сидіннях, задоволено простягнувши ноги: хай відпочинуть після цілоденного ходіння. Глянув я* на рюкзак, що лежав біля ніг, а там той самий метелик на вологій плямі сидить. Напився- і давай літати по салону.
Поява голуб'янки викликала пожвавлення серед пасажирів.Всідивувалися, якметеликпотрапиввавтобус. Звідкиїмбулознати, щоцемійрюкзакпривабивметеликаітойвідваживсянатакунезвичайнумандрівку. Іхочвіконцябули відчинені, метелик не збирався покидати автобус. Політає-політає та й знов до рюкзака... 
На контрольному пункті автобус зупинився, ввійшов суворий контролер, став прискіпливо перевіряти квитки. Метелик вилетів у прочинені дверці і зник серед придорожніх трав.
- Бач, який «заєць»! - сміялися пасажири. - Дременув, щоб не платити штраф за проїзд без квитка.
Всіх потішила поведінка голуб'янки. Навіть суворий контролер посміхнувся:
- Різних «зайців» бачив, а от з крилами - уперше...

 

 

Вікторина «Загадки про комах»

 

 

 

1.                Я труд поважаю

Все літо літаю у поле до гаю

Збираю медок

Із різних квіток.

Кого не люблю

Того жалом колю (Бджілка)

 

2.                Зимою спить,

Літом бринить.

Понад садами літає

Солодку росу збирає. (Бджола)

 

3.                Фрукти, цукор полюбляє

Де солодке – відчуває.

В смужку в неї одежина –

Із комах уся родина. (Оса)

 

4.                У саду малий Микитка

Захотів зірвати квітку,

А вона його вкусила,

Загула – тай полетіла.

Що за квітка це була?

То не квітка, а … (Бджола)

 

5.                В мене довгий хоботок

З квіт збираю я пилок.

Ще яскраві крильця маю,

Безтурботно я літаю. (Метелик)

 

6.                Заповзята трудівниця

Вона праці не боїться.

Дуже сильна ця комаха –

Називається … (Мураха)

 

7.                Їх дружина кров з нас п’є,

В неї хист до цього є.

          Як під вухом запищить

Так і хочеться набить. (Комар)

 

 

 

література  для дітей старшого віку

Де ховається літо

    Олежко любить ходити зі мною до озера. Ми сидимо в траві и мовчки дивимося на сріблястих заичиків. Вони весело скачуть по воді. А в тиху погоду стежимо за хмарами. І за тими, що глибоко-глибоко в озері, і за тими, що високо-високо в небі. 
    Якось ми сиділи на березі й дивилися на воду. Просто так дивилися. 
    Сонце вже не пекло. День стояв такий прозорий, що здавалося: 
    загукай — і повітря задзвенить, як трамвай на рейках. 
    — Наближається осінь,— сказав я. 
    — І ми знову розлучимося? — запитав Олежко. Запитав так, що я зрозумів: йому не хочеться зі мною розлучатися. 
    — Так. До наступного літа. 
    Білі хмари поволі пливли по голубому небі. Ми дивилися на них і сумували. З ними в далекі невідомі краї відпливає тепле літо, а натомість приходить осінь. І вона розлучить нас з Олежком. Раптом з-за високих осокорів гордовито випливла така чудернацька хмара, що я з моїм маленьким другом так і втупилися в неї очима. Освітлений сонцем бік хмари був біліший за сніг. 
    А другий бік — темний та похмурий. Мабуть, там ховалася осінь. 
    Великі сині очі Олежка також мінилися, ніби ота хмара. То світлішали, то смутнішали. 
    — Я хочу на хмару,— несподівано сказав Олежко і з надією глянув на мене.— Я знаю: там ховається літо. 
    Я теж хочу,— відповів я. Бо й мені хотілося побачити, куди хмара забирає літо. 
    Але ж як дістатися до хмари? 
    Олежко зітхнув. Зітхнув і я. 
    Ми посиділи мовчки, сумуючи, що хмара забирає від нас літо. 
    Потім Олежко ще раз глянув на мене і сказав: 
    — Давай підемо до неї в гості.     — До кого? — не зрозумів я. 
    Як до кого? До хмари,— мало не образився Олежко, що я такий нездогадливий. 
    Я подумав і згодився. Справді, чому б не сходити в гості до хмари і не побачити, де вона ховає осінь? 
    — Ми йдемо в гості до хмари! — заплескав Олежко в долоньки.— Ми йдемо в гості до хмари! 
    І ми почали міркувати, як добратися до тієї Великої Хмари. Думали довго. Я нічого не міг вигадати. А тим часом Велика Хмара пливла над садами, і її сонячний бік так сяяв, що ми примружували очі. Водночас темний бік хмари ставав ще темніший. 
    За хмарою по землі бігла холодна тінь. То йшла осінь. 
    Першим озвався Олежко. 
    Давай заберемося до неї по драбині,— запропонував він. 
    — Авжеж,— радісно погодився я. Справді, на чому ж добиратися на Велику Хмару, як не по драбині? 
    Я приніс драбину, що лежала за будиночком. По ній я завжди лазив на дах, коли треба було лагодити покрівлю, або діставав з найвищих гілок груші, яблука чи горіхи. 
    Але я і не подумав, що драбина виявиться такою куцою і не дістане до Великої Хмари. 
    — У мене також є драбина! — згадав Олежко.— Ми її доточимо до твоєї і легко дістанемося до Великої Хмари. 
    Але й моєї та Олежкової драбин було замало. Тоді ми взяли ще й драбину сусіда, а потім ще в кількох сусідів. Отож позносили багато-багато драбин, але до Великої Хмари нам так і не пощастило дістатися. 
    Трішечки-трішечки не дістали. 
    Ось скілечки. 
    Хмара поволі пливла собі, то виблискуючи білим боком, то насуплюючись темніш. Ніби сердилася на нас. Або глузувала, що ми такі нетями — ніяк до неї не доберемося. 
    Олежко зажурився. Йому дуже хотілося в гості до Великої Хмари. І мені теж хотілося. Але драбин більше не було. 
    Тоді я запропонував: 
    — Давай-но виберемося на вершечок усіх драбин. Потім я посаджу тебе собі на плечі, і ти дістанеш до Великої Хмари. Олежко зрадів. А потім замислився. 
    — А як же ти? — спитав він. 
    — Я почекаю, доки ти гостюватимеш у Великої Хмари та довідаєшся, куди вона несе літо. 
    Олежко знову замислився. 
    Але ж і ти хочеш до Великої Хмари, щоб побачити, де ховається літо? — запитав він. 
    — Хочу,— відповів я. 
    Олежко замислився ще більше. 
    Аж носа зморщив. 
    Я побуваю в гостях у Хмари,— сказав він,— а ти не побуваєш. Як же після цього ми будемо дружити? 
    А ми зробимо так, знайшов я вихід.— Я тебе зі своїх плечей підсаджу на Велику Хмару, а ти там попросиш у Хмари ще одну драбину і спустиш її до мене, щоб і я вибрався. 
    — Так і зробимо! — зрадів Олежко. 
    Ми вибралися на вершечок довгої-предовгої драбини, яка складалася з багатьох маленьких драбин. Ще трішечки — і ми нарешті дістанемося до Великої Хмари. 
    Я підсадив Олежка собі на плечі, потім підняв його вгору на витягнутих руках. 
    — Хапайся за Хмару! Міцніше! — голосно закричав я, бо вітер перехоплював подих. 
    — Н-не можу... мало не плачучи, відказав Олежко. 
    Я глянув угору і побачив, як Олежкові руки тягнулися до Хмари, хапали її за темні кучері, але вона вислизала з його долонь. А на мене знову падали холодні краплини. 
    — Може, Велика Хмара сердиться, що ти смикаєш її за косу? — спитав я. 
    — То вона плаче, що ми ніяк не можемо прийти до неї в гості, — пояснив Олежко. 
    Хмара тим часом пропливала над нами, а на землю, на озеро, на сільські хати й дачні будиночки лягала від неї велика холодна тінь, накрапав осінній дощ. 
    Ми швиденько спустилися додолу, перенесли наші драбини аж за село на луки, щоб перейняти Хмару, і знову подерлися вгору. Але й цього разу Олежко зміг дістати лише пухнастого хвоста, який зразу ж розтанув у його долонях, залишивши вогкий слід. Ми зажурилися. Олежко жалісливо поглядав на мене. Ніби це він був винен, що ми не побували в гостях у Великої Хмари. А я нічим не міг зарадити. 
    Тим часом вітер гнав Велику Хмару далі й далі, і холодна тінь на землі дедалі ширшала. 
    Та ось над головою загув Літак. У небі над селом пролягала його дорога. У різні міста й далекі краї. Олежко замахав руками. 
    — Агов, Літаче, візьми нас до Великої Хмари! Нам дуже треба піднятися до неї в гості! Ми хочемо знати, де ховається літо! Літак безтурботно продовжував густи. 
    — Так он який ти? — насварився Олежко.— Ось я не пущу тебе літати над нашими садами. Отоді знатимеш! 
    — Гаразд,— буркотливо озвався Літак.— Хоч мені й не слід звертати з дороги, але я візьму тебе, якщо тобі так хочеться побачити, де сховалося літо. 
    Олежко заплескав у долоні. 
    — Сідай хутчій,— квапив Літак. 
    — А мій великий друг? — раптом зупинився Олежко, глянувши на мене. 
    — Твого друга взяти не можу,— співчутливо помахав крилами Літак.— У мене всі місця зайняті. Ти маленький і легкий, тебе можна примостити у куточку. А твого друга — ні, бо він великий і важкий. 
    Олежко дивився на мене печальними очима. Були вони вже не сині, а темні, як Хмара вгорі. 
    — І чому ти не маленький? — сказав Олежко.— Ми б разом полетіли на Літаку в гості до Великої Хмари. 
    — Вирішуй, та швидше! — підганяв Літак.— Я не маю часу чекати! 
    Олежко махнув рукою, мовляв, лети собі, а тоді подумав і спитав мене: 
    — Коли б ти був маленький, то в мене не було б великого друга? Так? 
    — Не було б,— згодився я. Бо справді, коли б я був маленьким, То не міг би одночасно бути й великим. 
    — І ми б не сиділи з тобою на березі озера? 
    — Не сиділи б,— підтвердив я. 
    — І не побачили б Велику Хмару? 
    — Авжеж. Як би ми її побачили, коли о не сиділи на березі? 
    — І нам би не захотілося побачити, де ховається літо? 
    — Атож, не захотілося б, якби ми не сиділи вдвох на березі і не побачили Великої Хмари. 
    — Завтра ми знову прийдемо сюди,— вирішив Олежко.— Може, Велика Хмара пливтиме нижче, і ми з тобою обов’язково побуваємо в неї в гостях і побачимо, де ховається літо. 
    

ЛІТНІ СТЕЖКИ
Вранці справжню таємницю
Нам відкрила Оля:
— Всі стежки, як придивитись,
Мають власний колір!

До садка біжить зелена,
Біла — до хмаринки.
А до річки в’ється стрічка
Синьої стежинки!

До суничок шлях червоний,
Золотий — до сонечка…
Прокидайтесь швидше, соні,
Відчиніть віконечка!

Кольоровими стежками
Вирушаймо разом з нами!
Ю. Ференцева


ВЕСЕЛЕ ЛІТОСонце, море і пісок –
Все для ігор, для діток.
Зайчик сонячний стрибає,
Він з малятами пограє:
Можна в жмурки в доганялки.
Раді Саші і Наталки
А Сергій в пісочку грав,
Він фортецю збудував.
На мурашник схожа дуже.
Влітку весело нам, друже!
Море хвилями хлюпоче,
Дітлахів воно лоскоче..
Всі стрибають і радіють,
Про веселе літо мріють.
С. Швець (За матеріалами дитячого журналу Жирафа–Рафа)

 


1
2
3
4
5